joomla

Ось і настали дні святого і Великого посту. Весь християнський світ покрився темним покривалом суму за людські гріхи. Свята Мати – Православна Церква – взиває до Господа словами прп. Андрія Критського, а точніше словами його покаянного канону: «Душе моя, душе моя, встань, чому спиш? Кінець наближається…». І коли побожні християни стараються за цей сумний час обдумати всі свої ганебні вчинки та покаятися в них, то багато хто з людей стараються не брати до уваги ганебний стан своєї душі, і продовжують веселитися, подібно Євангельському багачу, про якого Христос говорив у притчі: «І сказав душі своїй: душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» (Лк.12. 19). «Бог же до нього прорік: нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе...» (Лк.12. 20). Так само і ці люди не розуміють, що може так статися і з ними: забере Господь їхню душу без відведеного часу для покаяння.

І якраз у ці дні Великого посту суспільство нашій увазі пропонує ще одне безглузде свято – 8 березня, заполоняючи наш розум та наші душі обманом і безглуздими веселощами. Зовсім не хочеться образити жінок, так грубо відзиваючись про це свято, але просто хочеться пояснити, що це свято дійсно безглузде і не варте того, щоб його так весело відзначати, як це робить більшість.

З історії відомо, що 8 березня 1885 року повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплатню, щоб ті могли розрахуватися за їхні послуги. У наступні роки маніфестації також часто відбувалися у цей день, хоча вже в іншому ракурсі, повіям просто сподобалася ідея такого параду, і вони почали відзначати цей день, як день повії. До нас це свято потрапило у трішки іншій обгортці: за часів Союзу деякими феміністками був встановлений цей день. І мало хто його сприймав саме в тому сенсі, в якому його замислювали затяті революціонерки та феміністки Клара Цеткін та Роза Люксембург, метою яких було звільнити жінку нібито від ярма чоловіка та сім`ї і спрямувати її енергію на боротьбу за перемогу світової революції.

У цей день точилася пропаганда, що радянська жінка має бути самостійною, вона повинна присвячувати більше часу собі ніж сім`ї, таким чином порушуючи весь інститут сім`ї. Також велася політика про рівноправ`я чоловіка і жінки, або й взагалі повний матріархат, що, в свою чергу, порушувало природний закон моралі та закон, який даний був Богом після гріхопадіння перших людей Адама і Єви: «До жінки промовив: помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою» (Бут. 3. 16).

З усього вищезазначеного ми бачимо, що спочатку цей день був святковим днем повій, а вже в радянському союзі цей день присвячувався матріархату, який і досі підтримується у сьогоднішньому святкуванні. Свято святом, але нам необхідно усвідомити, що це святкування стає всупереч не тільки звичайній моралі але і Закону Божому, що, в свою чергу, накликає на нас Його гнів. Також цим святкуванням порушується сумний стан посту, який так важливий і для нашої душі, і для нашого тіла.

Православна Церква стверджує рівність чоловіка і жінки, але ця дана Богом рівність була втрачена після гріхопадіння, і лише через віру в Ісуса Христа і життя в Церкві ця рівність відновлюється і набуває нового звучання: «Бо ви всі сини Божі через віру в Ісуса Христа! Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!…нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви єдині у Христі Ісусі!» (Гал. 3. 26-28).

Христос примирює чоловіків і жінок, відновлює їх втрачену гідність. Більше того, у Церкві жіноче єство піднесене вище за єство Ангельське. Бог прийняв людську природу від жінки – Пресвятої Богородиці Діви Марії, тому, звертаючись до Матері Божої в молитві, ми визнаємо ЇЇ Вищою і Славнішою за найвищі Ангельські чини, найближчою до Господа істотою в усьому творінні. Найбільш ліричні і поширені свята церковного року пов`язані з вшануванням Матері нашого Господа, і кожне з них є вшануванням святості, чистоти, жертовної материнської любові, якостей, які є окрасою кожної жінки. Також апостол Павло нас вчить: «В Господі ані чоловік без жінки , ані жінка без чоловіка» (1Кор. 11. 11).

Дехто може подумати, що Православна Церква засуджує та принижує жінок і вважає, що вони мають бути покірними як жінки мусульман, але це є помилковою думкою, адже Православна Церква щороку також святкує День Жінки – через два тижні після Пасхи, у неділю, яка зветься «Неділя Жінок-Мироносиць». За Євангелієм, у неділю Марія Магдалина, Марія Клеопова, Саломія, Іоанна, Марфа та Марія взяли пахощів і у великій скорботі зібралися йти, щоб помазати тіло Ісуса Христа, як велить закон. Було ще дуже рано – тільки-но сходило сонце. Дорогою переймалися: як же вони потраплять у склеп, адже він завалений великим каменем? Та, прийшовши до місця поховання, побачили, що камінь лежить збоку, а вхід вільний. Усередині печери сидів ангел, який сказав, аби вони не боялися його і не шукали розіп’ятого Ісуса Назарянина, бо Він воскрес. У Євангелії від Марка йдеться: «Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з’явився найперше Марії Магдалині, з якої був вигнав сім демонів». Побачивши воскреслого Господа, вона радісною звісткою про воскресіння втішила Його учнів.

Як перша благовісниця воскресіння Христового Магдалина визнана Святою Церквою рівноапостольною. Ось так жінки першими дізналися про цю знаменну подію – наріжний камінь православної віри. Саме це поклало початок Новому Завіту, про що апостол Павло сказав: «Якщо Христос не воскрес, то проповідь наша марна, марна і віра наша» (1Кор. 15. 14). Жінки-мироносиці були вірними Його послідовницями, разом з Його матір’ю стали свідками страждань Спасителя і бачили, як Йосиф Аримафейський поклав тіло Господнє у гріб. З Євангелія ми дізналися й про те, як шанували Його сестри Лазареві – Марфа і Марія.

Свято жінок-мироносиць вважається всехристиянським жіночим днем. Наші православні предки не знали дня 8 березня і не вважали його жіночим днем. А багато століть рік у рік у свято Жінок-Мироносиць чоловіки поздоровляли своїх дружин, брати – сестер, сини – матерів. Це свято нагадує нам про високе призначення жінки-християнки, про великий дар бути матір’ю – милосердною і лагідною, схожою на благовісниць Христа. І це святкування, на відміну від 8 березня, не несе феміністичний і матріархальний характер, цей день присвячений жінці-християнці, уособленню материнської любові, співчутливості, жінці, яка прийняла в себе істинну Божественну любов. Саме в цей день варто вітати всіх жінок, бажаючи їм здобути таку ж любов до Бога, яку здобули Жінки-Мироносиці, полюбивши Господа всім серцем і душею.

З вищенаведеного ми бачимо, як безбожною комуністичною владою було спаплюжене справжнє християнське жіноче свято. Дивлячись на це пояснення, як тепер ми можемо святкувати те розпусне свято, яке нам нав’язали комуністи-революціонери. Напевно, та людина, яка хоча б трохи боїться Божого правосуддя і яка дізнається всю правду про святкування 8 березня, зрозуміє, що відзначати цей день аж ніяк не подобає справжнім християнам.

Тому давайте задумаємось і зробимо висновки, що краще – вічні муки чи блаженство? І зараз у першу седмицю Великого Посту, коли християнський світ з покаянням взиває до Господа про прощення гріхів, тримаймо свою душу і тіло в утриманні від подібних святкувань, як день 8-го березня, щоб коли несподівано застане нас Справедливий Суддя Христос у славі Ангелів небесних, то ми змогли б дати гідну відповідь на Його Страшному Суді.

Священик Ігор Волянюк,

магістр богослов’я,

клірик Варваринського жіночого монастиря,

м. Дубно