Деталі

Опубліковано: Субота, 29 квітня 2017, 11:34

Перегляди: 812

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Ми святкуємо сьогодні день святих жон-мироносиць, Йосифа Аримафейського і Никодима. Вони небагато згадуються в Євангелії до днів страждань, коли Христос був відданий, узятий, залишений, розп'ятий, убитий, і ось в цей час вони раптом з'являються. Біля хреста - апостолів не було; Іуда повісився, і тільки Іоан стояв з Божою Матір'ю: тому що він був апостолом любові, як і Матір Божа була любов'ю втіленою, вираженням любові всієї землі до Бога і всієї любові Божественної до нас, людей. І коли була як здавалося здобута перемога зла над Христом, коли Він був відданий і розп'ятий, коли Він помер, ніби безповоротно вражений, тоді з'явилися Йосиф і Никодим, які виявилися вірними Йому не тільки в дні Його учительства, але за днів Його поразки: удаваного, але очевидного ураження, в якому ніхто не міг сумніватися і яке могли перемогти тільки любов і вірність до кінця.

І ось повстає питання перед кожним з нас: ми знаємо, що Христос переміг, і ми не можемо уподібнитися ні до жінок-мироносиць, ні Йосифа Аримафейського, ні Никодима в тому сенсі, що ми не можемо повернутися навіть уявою до страшних днів удаваної поразки Спасителя. Він сказав нам: те, що ви зробили для самої малої, самої нікчемної людини, ви зробили для Мене... І ми всі, всі без вийнятку стаємо постійно ураженими; ми спрямовані на добро - і відпадаємо від добра; ми віримо в добро - і зраджуємо добру; ми прагнемо з усіх сил до того, щоб бути гідними людського звання, - і це нам не вдається.

І ось в ці моменти - а вони трапляються постійно в нашому середовищі, в середовищі всього людства - ми повинні подумати про жон-мироносиць, подумати про Йосифа Аримафейського, про Никодима, і як скеля тверда стояти, підтримуючи один одного. Носіть тягарі один одного, і так здійснете закон Христа, - говорить апостол Павло. Якщо ми не будемо нести тягарі один одного, якщо ми не будемо з усіх сил підтримувати один одного, якщо ми не будемо постійно, милосердно, вдумливо, щедро ставитися один до одного саме в моменти, коли нам здається, що наш ближній, наш друг не гідний ні себе, ні нашої дружби, ми не виконаємо закону Христового.

Подумаймо про себе, і про кожну людину, які навколо нас знаходяться, про найближчих - і про випадкові зустрічі; подумаймо про крихкість людську, про те, як легко послизнутися і впасти, і в момент ураження залишимося вірними до кінця, люблячим серцем не зрадимо, і зі страху - не відвернемося. І тоді дійсно, понісши тягарі один одного, ми здійснимо закон Христа, тоді ми увійдемо в сонм тих жінок-мироносиць, з'єднаємося з Йосифом і Никодимом, і залишимося з тими, хто протягом всієї історії життя людства не соромився уражених, не відвертався від занепалих, був Божою любов'ю і Божим промислом. Амінь.

Антоній, митрополит Сурожський
21 квітня 1991
переклад протоієрей Миколай Капітула