Деталі

Опубліковано: Субота, 05 грудня 2020, 20:31

Перегляди: 910

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, євангельське читання 26-ї неділі після святої П'ятидесятниці від святого апостола і євангеліста Луки (Лк. 12.16-21) пропонує нам притчу Спасителя про безумного багача.  

 

Назва кожної притчі є певним узагальненням основного змісту розповіді й спрямовує нас до розуміння проблем і викликів, якими рясніє наше особисте духовне життя і відносини один між одним.

 

Сьогодні нам пропонується розповідь про людину, якій надзвичайно пощастило з урожаєм зерна, і його кількість була настільки великою, що аж комори для зберігання виявилися замалими, щоб його вмістити. Однак розуміння того, що його вистачить «на багато років», спонукає розбирати старі й будувати нові - все це мало б забезпечити в майбутньому не просто безбідне існування, а довготривале життя в радості та веселощах. Майно та процвітання стали єдиним прагненням життя цього чоловіка, аж доки врешті не виявилось, що вони насправді зробили його убогим і зовсім не сприяли у роздумах над сенсом  життя, а радше, навпаки, зашкодили.

 

Однак проблема полягає в тому, що «багатий чоловік», саме так його називає Спаситель, мав фальшиве відчуття безпеки яке було побудованенедалекоглядному та егоїстичному світогляді. Його комфорт, який походив з матеріального багатства, та сили виявилися марнотою в найважливіший момент життя – смерті. Бог називає його словом «безумний». Чому?

 

Проаналізуймо текст його розповіді: плоди – мої, житниці – мої, хліб – мій, добро – моє, навіть стосовно душі вживається привласнення, вона також – моя. Власне, всі ці присвійні займенники, які він вживає, свідчать про його егоцентричність, самодостатність, самовпевненість, жадібність і т.д. Небезпека гордих і самовпевнених людей полягає в тому, що вони часто спілкуються самі із собою, думають і радяться лише із собою, замикаються в собі й самі складають свої плани. 

 

Чи не були його достаток і ця «щедра нива», повна збіжжям, чудом Божим? Були! Але тільки для віруючої людини і людини, яка свій достаток і багатство збирає у Богові. 

 

Але ми бачимо його – «нерозумного багача», але не бачимо себе, бо цей практичний атеїзм захопив не тільки жадібного євангельського багача, але й кожного з нас. Погляньмо на сучасний світ і його прагнення та стремління. XXI століття сповнене незрозумілих парадоксів і проблем. Бо в той момент, коли борються за рівні права щодо расової приналежності, права чоловіка і жінки,  можливості свого  самовираження як особистості, мільйони людей у всьому світі помирають від голоду. Мільйони коштів спрямовуються на незрозумілі й нікому не потрібні паради, а в той же час хворі й бездомні потребують нашої уваги і піклування. 

 

Блаженний Августин, аналізуючи цю притчу, зауважує, що Бог дав можливість бути з людьми, щоб ми їх любили, і речі, щоб ними користуватися. Однак замість цього ми більше любимо речі, а використовуємо людей. Біймося цього!

 

І пам'ятаймо, що наше життя коротке і невпинно «біжить» до кінця. Бо роздумуючи над цим, прийдуть на думку слова старозавітного Екклезіаста: «І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем» (Еккл. 2. 11). 

 

Господь у сьогоднішній притчі дає своєрідний «висновок», який повинен для нас стати певним девізом життя: «Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє» (Лк. 12. 21). Амінь.

ІЛАРІОН                                                              

 архієпископ Рівненський і Острозький