Деталі

Опубліковано: Неділя, 19 травня 2024, 00:37

Перегляди: 633

Після воскресіння Ісус найперше з’являвся жінкам, бо вони найбільше за Ним сумували.

Насамперед Христос зустрівся з матір’ю, щоб заспокоїти і повідомити, що з Ним все гаразд.

А далі була Марія Магдалина, яку Він колись зцілив від одержимості, й відтоді вона вірно Його супроводжувала.

Ще було темно, а Марія вже прилетіла до Христового гробу. Її серце краяв біль від розлуки з улюбленим Учителем. Вона прибігла просто, без нічого, як люди, які приходять на могилку до своїх близьких, щоб хоч хвилинку побути наодинці з ними, поки біль від втрати ще свіжий.

Марія побачила, що гріб відкритий, а сторожі поряд немає. Вона злякалася, що тіло Ісуса вкрали, і кинулася розказати про це учням.

Після того, як учні пішли. Марія Магдалина залишилася біля гробу одна. Згорьована жінка була переконана, що якісь вандали таки поцупили її Вчителя.

Зайшовши до гробу, вона нестримно плакала, її почуття були схвильовані, як стрімкий гірський потік. Бог з’явився Мойсею на горі Синай у громі та блискавках, але не міг так само велично постати перед розчуленою до самого серця жінкою.

Спочатку Творець світу послав ангелів, щоб її втішити. Вони сіли по обидва боки каменю, на якому раніше лежало тіло Христа, освітили своєю присутністю темний простір печери і спитали:

– Жінко, чому ти плачеш?

– Тому що взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!

Присутність ангелів не допомогла Марії Магдалині прийти до тями. Вона навіть не помітила чогось незвичайного. Адже що таке ангельське світло порівняно з її душевною катастрофою?

Та ангели раптом замовкли і з пошаною схилили голови. Жінка, помітивши це, обернулася – і побачила Людину, не впізнаючи в Ній Ісуса.

Навіть втішне божественне світло, що линуло від Христа, не змогло зупинити широкого розливу її сердечної скорботи. Тоді Христос Сам звернувся до Марії:

– Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?

Але Магдалина, захлинаючись від ридань, не спромоглася упізнати навіть голос Учителя, який, здавалося б, могла розрізнити серед тисяч. Вона подумала, що це садівник, і в розпачі благала:

– Пане, якщо Ти Його взяв, то скажи мені, де Ти Його поклав; я заберу Його!

Ангельські та божественні видіння не допомагали жінці прийти до тями, тож Ісус твердим голосом промовив:

– Маріє!

І жінка, ніби отямившись від сну, скрикнула:

– Учителю!

Щаслива Марія готова була зараз же кинутися й обійняти Ісусу ноги, як колись робила це в подяку за зцілення. Але Христос її зупинив:

– Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Мого Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я іду до Мого Отця і вашого Отця, до Мого Бога і вашого Бога!

Син Божий прийшов до Марії такою Людиною, Якою вона Його полюбила – Ісусом. Звертаючись до неї, Він вперше назвав апостолів Своїми братами.

Бо Бог спочатку втілився, а потім воскрес для того, щоб поріднити людей із їхнім Творцем. Бог залишився Богом, людина залишилася людиною – але в стосунках між ними з’явилася любов.

Син Людський з’явився перед згорьованою жінкою Таким, якими будуть усі люди після власної смерті та воскресіння, якщо житимуть в любові. Після смерті людина не стає іншою: у воскресінні проявляється її справжня сутність – світла або темна.

Воскресіння неможливо осягнути розумом, бо людина створена незбагненною і сама про себе знає дуже мало. Саме тому Син Божий з’явився спершу Марії, а не чоловікам-апостолам, бо вона Його любила серцем.

Після цієї зустрічі Марія знову побігла за Петром та Іваном. Тим часом другою дорогою до гробу Христового наближалися інші жінки з миром і пахощами.

Попри небезпеку, вони спонукали себе зробити щось корисне, аби загасити гостре відчуття втрати, та й несила було лишатися вдома й очікувати невідомого.

Якщо розмірковувати розважливо, то їхній задум був абсолютним безглуздям. На таке б не зважився жоден з притомних чоловіків.

На що вони сподівалися, коли йшли з миром до гробу? Адже його охороняла храмова сторожа. Невже думали підкупити, щоб ті відвалили їм камінь?

Та якби й змогли якось домовитися – камінь все одно був запечатаний. Щоб зняти печатку, потрібно було отримати дозвіл первосвященника, інакше це розцінювалося б як державний злочин.

Мироносиці взагалі не думали, що мають робити, коли йшли до гробу, але вірили, що чинять правильно. Тільки наближаючись до нього, жінки згадали про таку «дрібницю»:

– Хто відвалить нам камінь від входу в гробницю?

Та, як виявилося, віра жінок була розсудливішою за чоловічі вагання, а непомильна інтуїція розумнішою за логіку. Коли жінки дійшли до саду із гробом Христа, то ще здалеку помітили, що камінь відвалено від печери.

Вони безпечно увійшли до гробниці й остовпіли від страху: на камені, поруч зі складеними ризами Христа, сидів ангел, який лагідно до них звернувся:

– Не лякайтеся! Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розіп’ятого? Він воскрес – нема Його тут! Ось місце, де поховали Його! Ідіть і скажіть Його учням та Петрові, що Він випередить вас у Галілеї. Там ви Його побачите, як і сказав вам!

Христос не мав потреби відвалювати камінь від гробу та розганяти сторожу, щоб вийти назовні. Творець світу спокійно міг з’являтися людям при зачинених дверях, як це трапилося пізніше.

Бог відвалив камінь та розігнав сторожу заради безпечних у своїй любові до Нього жінок. Він знав, що вони не всидять на місці й прибіжать до гробу, тому й приготував для них цю зустріч і потурбувався, щоб вона була безпечною.

Жінки зі страхом і великою радістю побігли, щоб сповістити учням про все, що бачили і чули. Коли вони мчали до апостолів, дорогою їх зустрів Христос:

– Радійте!

Побачивши Вчителя, Вони кинулися до Нього і зі сльозами на очах обійняли Його ноги. Христос навіть не намагався їх зупиняти:

– Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать.

Якщо Марії Магдалині Ісус не дав доторкнутися до Себе, то інші жінки Його міцно обійняли. Бог не ставився до людей вибірково, а радше розсудливо.

Марію Магдалину Він віддалив від Себе, бо вона Його боготворила. Завдяки Христу жінка зазнала глибоких душевних перемін і все її життя кардинально змінилося. Вона була певна, що Вчитель нікому так не допоміг, як їй. І ніхто, як вона, Його краще не розумів. Христос став ідеалом для Марії Магдалини, тому й віддалив її, щоб вона ставилася до Нього простіше.

А жінки-мироносиці самовіддано супроводжували Месію за земного життя і хотіли прислужитися після смерті, не маючи на Нього високих поглядів.

Денис Таргонський