Деталі

Опубліковано: Субота, 08 червня 2024, 21:46

Перегляди: 512

Коли Христос виходив з Єрусалиму, до Нього приєдналися апостоли, й далі вони пішли разом. Дорогою учні побачили сліпу людину. За звичаєм, вони дали милостиню, а дізнавшись, що чоловік уже народився сліпим, запитали у Христа:

– Хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?

Їхня зацікавленість була породжена радше логікою, ніж співчуттям до хворого.

Вони пам’ятали, як під час минулого відвідування Єрусалиму Христос зцілив розслабленого і сказав йому: «Йди і більше не гріши». Тоді все здавалося зрозумілим: порушив закон – отримуй каліцтво, покаявся у гріху – ось тобі зцілення. А як пояснити причину страждань, коли людина вже народилася сліпою і ще не встигла достатньо нагрішити? Ісус відповів учням:

– Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла.

Хіба Бог, немов злий геній, змушував би страждати невинне творіння, тільки щоб показати на ньому Свою силу? Такий свавільний і витончено-жорстокий Бог був би ще гірший, ніж небесний Суддя, Який суворо карає за проступки. Христос Своїм Словом назавжди розвіяв таку безрадісну темряву древніх релігій:

– Доки є день, потрібно, щоб ми робили діла Того, Хто Мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я є у світі, Я – Світло для світу!

Сказавши це, Христос плюнув на землю, зробив зі слини грязиво, помазав ним очі сліпому і промовив:

– Піди вмийся в купальні Силоам!

Сліпий пішов, умився і прийшов зрячим, але Христа вже й слід прохолов. Ісус міг би зцілити сліпця і без водних процедур, але не хотів звертати на Себе увагу, тому й відіслав сліпого до джерела, а Сам із учнями швидко зник з очей.

Бог зцілив сліпця без будь-яких підстав чи передумов. Він ухилився від пояснень духовних причин хвороби і не вимагав, щоб ця людина перед Ним виправдовувалася. Людина – не тільки дитина Божа, але й частина природи. І цілком природними бувають причини її страждань. Не варто ускладнювати життя надприродними таємницями там, де все просто. Син Божий просто змилосердився над нещасною людиною, тому зцілив її. У любові до людини полягало головне діло Боже на землі, яке Він заповів робити усім людям, коли сказав: «Потрібно, щоб ми робили діла Того, Хто Мене послав». На любові закінчувався Закон і вичерпувалися всі пояснення істини.

Життя сліпонародженого було безцільним і безрадісним, доки в Ньому не з’явився Христос. Не маючи здоров’я, сліпий почувався тягарем для людей, тому Ісус не просто зцілив Його, а вдихнув у нього Дух нового життя, просвітив його серце сенсом, відкрив перед ним життєве поле безлічі можливостей, щоб вдосконалюватися і робити власне діло Боже на землі. Доки людина творить на землі діла любові, доти Бог перебуває у світі – світлом у серці людському.

Однак людям легше було пожаліти сліпця, ніж розділити з ним світлу радість одужання. Щасливий вигляд здорової людини заздрісним очам здався підозрілим:
– Хіба це не той, хто сидів і жебрав?

Серед сусідів та знайомих здійнялася страшенна суперечка про зціленого: одні стверджували, що то колишній сліпець, інші говорили, що подібний до нього, доки герой цієї історії сам не поклав їй край:

– Це я!

– Як тобі відкрилися очі?

– Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив грязиво й помазав мої очі та сказав мені: Іди в [купальню] Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.

– Де Він?

– Я не знаю.

Люди здогадалися, що то був Христос. Знаючи, що Його переслідувала міська влада, вони привели сліпця до фарисеїв, а ті влаштували справжній допит, вимагаючи подробиць прозріння. Чоловік спокійно відповів:

– Грязиво поклав мені на очі, я вмився і бачу.

Позаяк це знову трапилося в суботу, то тепер суперечка здійнялася серед фарисеїв, але вже на високі теологічні теми. Одні стверджували, що ця Людина не була від Бога, бо не дотримувалася суботи, інші переконували, що грішник не міг робити такі чудеса. Добряче пересварившись, вони зрештою запитали в «постраждалого»:

– Що ти скажеш про Нього, оскільки Він відкрив твої очі?

– Це Пророк!

Юдейські начальники не раз бачили, як Христос допомагав звичайним людям таким надзвичайним способом. Але їм важливо було привселюдно зганьбити Христа, і це їх об’єднало, як ніколи. Порадившись, вони вирішили влаштувати акт публічного дізнання і покликали на допит батьків оздоровленого чоловіка:

– Чи це ваш син, про якого ви кажете, що народився сліпий? Як же він тепер бачить?

Страх перед публічним засудженням у батьків був значно більший, ніж радість за здорового сина, адже фарисеї погрожували відлученням від синагоги кожного, хто прихильно ставився до Христа. Для простих людей це було справжнім вироком, бо навколо синагоги гуртувалася сильна релігійна громада, яка допомагала своїм членам вижити. Бути відлученим від синагоги означало втратити роботу, підтримку громади і, до того ж, пережити страшне приниження. Тому батьки відповіли фарисеям так, ніби були в чомусь винними, а їхній син прозрінням дуже нагрішив:

– Знаємо, що він – наш син і що народився сліпий, а чому тепер бачить, – не знаємо, або хто відкрив йому очі, – ми не знаємо. Він дорослий, його й запитайте; нехай говорить сам за себе!

Законники та фарисеї вдруге покликали зціленого. Вони сподівалися, що переляканий вигляд батьків справить на нього належне враження, і він даватиме «правильні» свідчення:

– Віддай славу Богові! Ми знаємо, що Той Чоловік грішний!

Але чоловік виявився непоступливим і не мав ані дрібки сумнівів. Він вперше за життя побачив світ Божий і почувався надзвичайно щасливим:

– Чи Він грішний, – я не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу!

Роздратовані такою впертістю, охоронці закону почали допит спочатку, щоб таки переламати його:

– Що Він тобі зробив? Як відкрив твої очі?

Та сповнена радості людина не тільки не збиралася поступатися перед цією безпринципною наглістю, але й примудрилась жартувати:

– Я вам уже сказав, та ви не вислухали. Що ще хочете почути? Чи й ви хочете стати Його учнями?

Черстві душі не розуміють дотепів, і будь-які кпини над своїми велемудрими персонами беруть близько до серця, сприймаючи буквально:

– Це ти Його учень, а ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а Цей – ми не знаємо звідки Він!

Гордість сильна тоді, коли її бояться, а прямодушних і щирих людей боїться сама, як черв’як світла:

– Дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Адже відомо, що грішників Бог не слухає, але коли хто Бога шанує і чинить Його волю, того Він слухає. Споконвіку не чувано, щоби хтось відкрив очі тому, хто народився сліпим. Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!

Не маючи що відповісти на таку очевидну істину, фарисеї спересердя випалили:

–Ти весь у гріхах народився, і ти ще нас учиш?

Юдейські вчителі прогнали щасливого чоловіка геть. Ісус розумів, що після такого суспільного осуду зціленому не було місця в суспільстві, тому знайшов його, щоб підтримати. Адже щастя від зцілення скоро минеться, і колишній сліпець задумається, як жити далі зі своїм здоров’ям, коли його не те що в Єрусалимі, але й удома не хотіли бачити.

Людині важко встояти на певній моральній позиції без підтримки та розуміння близьких, вона може швидко зламатися під тиском обставин та говорити неправду заради того, щоб вижити. Христос підтримав зціленого чоловіка на тому шляху правди, який він сам для себе обрав. Світ не без хороших людей, і Бог їх обов’язково посилає для допомоги у добрих намірах та Сам приходить разом з ними:

– Чи віриш ти в Сина Людського?

– А хто Він, Господи, щоб я повірив у Нього?

– І ти Його бачив, оце Він говорить з тобою.

Колишній сліпець впізнав голос Ісуса й дуже зрадів нагоді Йому подякувати:

– Вірю, Господи! – і вклонився Йому.

Маючи очі, але не відчуваючи любові, людина все навколо бачить поганим й усіх недобрими. В озлобленні вона думає, що Бог залишив цей зіпсований світ напризволяще. Та люди, які мають любов, можуть бачити добро у всіх навколо, помічати Божу присутність у різних життєвих обставинах і радіти життю, як цей зцілений від тілесної сліпоти чоловік. Христос відповів йому:

– На суд Я прийшов у цей світ, щоб сліпі бачили, а зрячі щоб ставали сліпими!

Ці слова почули деякі з фарисеїв, які скрізь вишукували Ісуса, щоб якось причепитися:

– Невже й ми сліпі?

– Якби ви були сліпі, то не мали би гріха, але ви кажете, що бачите, тож гріх ваш залишається на вас.

Фарисеї, книжники та законники гадали, що їм одним відкрито істину, бо вони читали древні книги, а інші люди були сліпими й неосвіченими. Вони ненавиділи Христа, адже Його просте і мудре Слово красномовно викривало недолугість їхніх «премудрих» суджень про життя. Розумні й добрі люди ж, навпаки, розуміли, яка Христос Велика Людина і які вони поряд із Ним маленькі і сліпі на життєвому шляху. Завдяки проповідям Христа щирі люди знаходили відповіді на багато особистих запитань, краще розуміли світ навколо і своє місце в ньому, але найголовніше – ставали щасливими.

Денис Таргонський