Деталі

Опубліковано: Неділя, 23 лютого 2025, 06:21

Перегляди: 313

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогодні ми чуємо з уст Господа Ісуса Христа слова, які сповнені не тільки величної урочистості, але й глибокого виклику кожному з нас. Це слова про Страшний Суд: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів» (Мф. 25:31-32).

Цей образ — не просто картина майбутнього суду. Це нагадування про нашу відповідальність тут і тепер. Це запрошення до покаяння, до переосмислення свого життя. Адже ті, хто буде праворуч Царя, почують благословення: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). А ті, що ліворуч, — жахливий вирок: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41).

«Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25:35-36).

Сьогодні ці слова звучать особливо гостро для нас, українців, які живуть у часі війни. Христос приходить до нас у вигляді знедолених і стражденних. Він — у кожній дитині, яка залишила свій дім через обстріли. Він — у кожній матері, яка оплакує сина, загиблого на фронті. Він — у поранених воїнах, у тих, хто переживає біль втрати.

Чи бачимо ми Христа в цих обличчях? Чи простягаємо їм руку допомоги?

«Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25:37-39).

Праведники навіть не усвідомлюють своєї праведності, бо їхня любов є щирою і безкорисливою. Вони роблять добро не для винагороди, а тому що в них живе Христос. Їхнє милосердя — природний вияв їхньої віри.

А що ж грішники? Вони також здивовані: «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?» (Мф. 25:44). Їм бракує духовного зору, щоб побачити Христа у ближньому. Вони не творять зла відкрито, але й не творять добра, бо їхні серця закам’яніли в байдужості.

«І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:46).

Це не лише вирок, а й застереження для нас усіх. Час випробування відкриває нашу справжню сутність. Війна — це час, коли проявляється любов і милосердя, але також і байдужість, і егоїзм.

Сьогодні кожен із нас може стати праворуч чи ліворуч від Христа. Наші вчинки визначають наше місце. Чи ділимося ми хлібом із голодними? Чи підтримуємо словом і ділом поранених та стражденних? Чи відкриваємо двері своїх домівок і сердець для переселенців?

«Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Це запрошення до дії. Христос чекає на нас у стражденних цього світу. Він чекає на нас у тих, хто втратив дім, у поранених і вдів. Він чекає в тих, хто плаче і не має надії.

Сьогоднішнє Євангеліє — це заклик не залишатися байдужими. Це заклик побачити Христа в обличчях наших братів і сестер. Це заклик любити, допомагати, молитися і вірити.

«Прийдіть, благословенні Отця Мого…»

Нехай ці слова стануть нашою метою. Нехай ми будемо тими, кого Господь поставить праворуч Себе, бо ми побачили Його в стражденних і поділилися любов’ю.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький