Деталі

Опубліковано: Неділя, 25 травня 2025, 08:54

Перегляди: 356

Сьогодні — 25 років з того благословенного дня, коли над Києвом знову засяяли золоті бані Михайлівського Золотоверхого монастиря. Святині, яка впродовж століть була символом духовної сили й небесного покрову над нашим народом, і яка в ХХ столітті — стала знаком воскресіння віри, що перемогла смерть.

Після десятиліть зневаги, руйнації і боротьби не лише проти храму, а проти самої пам’яті про святе, Михайлівський монастир було відроджено. І це відродження стало не просто архітектурною подією — а знаком того, що жодна тиранія, жодна ідеологія не в силі викреслити зі серця народу те, що освячене молитвою, любов’ю і жертовністю поколінь.

Монастир, заснований ще за часів Київської Русі, пройшов крізь багато буремних епох. Але найбільшим болем стало його знищення у 1930-х роках — у роки апогею безбожної війни проти Церкви. Храм було зруйновано дощенту. І багатьом здавалося — назавжди. 

Та Промисел Божий, сила національної пам’яті й непохитна любов віруючих людей виявилися сильнішими за імперську злобу. У 2000 році Михайлівський Золотоверхий постав із руїн — не лише як відтворена споруда, а як жива святиня, в якій воскресає дух, пам’ять і надія.

Сьогодні цей монастир є кафедральним собором Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія — Предстоятеля Православної Церкви України. І в цьому — глибокий і промовистий символізм. Храм, який було зруйновано руками ворогів віри, став центром вільної, Помісної, соборної Церкви Христової в Україні. З його стін звучить голос Предстоятеля. Тут щоденно підносяться до неба молитви за Україну, за воїнів, за полонених, за перемогу правди. Звідси лунає Євангеліє — слово, що зцілює поранені душі і зміцнює віру в перемогу світла над темрявою.

Особливою і святою сторінкою новітньої історії монастиря стала Революція Гідності. У час, коли палав Майдан, коли лилася кров, коли свобода здригалася під ударами жорстокості — Михайлівський став форпостом людяності. Його брама — стала воротами милосердя. Його храми — перетворилися на шпиталі. Його стіни — стали захистом для гнаних, переслідуваних і поранених. Тут ночували волонтери. Тут молились матері. Тут лунала перша панахида за Героїв Небесної Сотні.

І сьогодні, у дні великої війни, Михайлівський Золотоверхий знову — на передовій духовного фронту. У його стінах — щоденні Літургії, молебні за військо, панахиди за загиблими. Тут відбуваються знакові події для всієї Церкви й держави. І водночас — тут кожен може знайти спокій, підтримку і силу, щоб жити далі з надією.

Для духовенства і вірних нашої Церкви — це не просто річниця. Це — день вдячності. День пам’яті. День сили. Бо Михайлівський Золотоверхий — це серце українського духовного життя. Це — голос воскреслої Церкви, яка вистояла у вогні, не скорилася неправді і не замовкла тоді, коли слова були потрібні найбільше.

Нехай же Всемогутній Господь, молитвами святого Архістратига Михаїла — небесного покровителя монастиря і всієї нашої держави, оберігає цю святиню, нашого Предстоятеля, українських воїнів і весь благочестивий народ, що з вірою і болем, з молитвою і гідністю проходить свій хресний шлях — до перемоги, до свободи, до правди.

Пресслужба Рівненської єпархії