Деталі

Опубліковано: Неділя, 30 березня 2025, 06:43

Перегляди: 396

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Четверта неділя Великого посту веде нас углиб духовної боротьби. Ми вже пройшли частину шляху покаяння, і, здається, маємо бути сильнішими. Але чи не відчуваємо ми, що, навпаки, боротьба стає важчою, а випробування – гострішими? Чому так відбувається? Тому що чим ближче ми наближаємося до Бога, тим більший опір нам чинить гріх, тим більше випробувань стає на нашому шляху.

Сьогодні Церква вказує нам на дві важливі постаті – святого Іоана Ліствичника, який навчив, що шлях до Бога – це поступове сходження по драбині чеснот, і батька біснуватого юнака, який звернувся до Христа у розпачі, бо ніхто не міг допомогти його синові. У відповідь на його благання Господь промовляє слова, які є дороговказом і для нас: «Якщо можеш вірувати, все можливе тому, хто вірує» (Мк. 9:23).

Яке сильне це слово – «все можливе»! Але чи маємо ми таку віру, яка дійсно здатна змінювати реальність, долати зло, перемагати ворогів? Батько юнака не приховує своїх сумнівів. Його серце розривається між вірою і відчаєм, між надією і страхом. Тому він вигукує: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!» (Мк. 9:24).

Хіба не так само ми молимося сьогодні? Ми віримо, що Бог з нами, але коли бачимо, як нищать наші міста, як гинуть наші воїни, як страждають безневинні, коли війна здається безкінечною, наша віра стає слабкою. Ми хочемо довіритися Господу, але десь у глибині душі все ж питаємо: «Господи, чому? Як довго?»

Господь знає, що віра людська не буває без випробувань. Тому Він каже: «Цей рід виганяється лише молитвою і постом» (Мк. 9:29). Ворог, який сьогодні напав на нас, – це не просто людська армія. Це дух смерті, дух ненависті, дух зла, що прагне не просто завдати нам болю, а й зламати нас, зробити безнадійними, зневіреними, духовно мертвими. І боротися з ним потрібно не лише зброєю, а й духовною силою – молитвою, постом, очищенням серця.

Цей шлях описує у своїй книзі «Ліствиця» преподобний Іоан. Він говорить, що кожна чеснота – це ще одна сходинка вгору, ближче до Бога. Але на кожній сходинці є спокуси – гордість, страх, зневіра. Підніматися нелегко, інколи здається, що ми зриваємося вниз, що сили закінчуються, що далі йти неможливо. Але тоді потрібно пам’ятати: той, хто зупинився – вже почав падати. Той, хто стоїть – має йти далі, навіть якщо це важко.

Хіба не є Україна сьогодні образом цієї Ліствиці? Ми піднімаємося через біль і втрати, через випробування і жертовність, через вогонь війни і сльози матерів. Але ми не можемо зупинитися, бо за нами стоять ті, хто вже віддав життя за свободу, хто більше не може боротися, але дивиться на нас з вічності. Ми не маємо права впасти.

Господь випробовує нас не для того, щоб зламати, а для того, щоб зміцнити. Як золото очищується у вогні, так і наша віра проходить через горнило випробувань, щоб стати твердою.

Тому сьогодні, коли темрява здається густою, коли зневіра підкрадається до серця, коли хочеться запитати: «Чому, Господи?» – потрібно сказати ці євангельські слова: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!»

Ми знаємо, що Голгофа – це не кінець. Що після хреста завжди приходить Воскресіння. Що той, хто йде дорогою правди, не може бути переможеним.

Наша боротьба триває. Але якщо ми будемо вірні Богові, якщо не здамося, якщо збережемо чистоту серця і силу духу – перемога буде не лише земною, а й небесною.

Бо все можливе тому, хто вірує.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький