Деталі

Опубліковано: Вівторок, 08 лютого 2011, 07:51

Перегляди: 2661

Свт. Ігнатій Брянчанінов

Доля всіх людей на землі, доля невідворотна ні для кого – смерть. Ми страшимось її, як найлютішого ворога, ми гірко оплакуємо тих, кого вона забирає, а проводимо життя так, ніби смерті зовсім не було, ніби ми вічні на землі.

Гріб мій! чому я забуваю тебе? Ти чекаєш мене, чекаєш – і я таки буду твоїм мешканцем; чому ж я тебе забуваю і поводжу себе так, ніби гріб є жеребом тільки інших людей, аж ніяк не моїм?

Гріх відняв і віднімає у мене пізнання і відчуття всякої істини: він викрадає у мене, загладжує з моєї думки згадку про смерть, про цю подію, стільки для мене важливу, з якою я обов’язково стикнусь

Щоб пам’ятати смерть, потрібно вести життя відповідно до заповідей Христових. Заповіді Христові очищають ум і серце, умертвляють їх для світу, оживляють для Христа: ум, відчужений від земних прив’язаностей, починає часто звертати погляд до таємничого переходу свого у вічність – до смерті; очищене серце починає передчувати її.

Відділені від світу ум і серце прямують у вічність. Полюбивши Христа, вони невгамовно прагнуть стати перед Ним, хоча з трепетом чекають смертного часу, споглядаючи велич Божу і свою нікчемність і гріховність. Смерть сприймається ними разом і подвигом страшним, і бажаним визволенням з земного полону.

Якщо ми не здатні бажати смерті через холодність нашу до Христа і через любов до тління, то, хоча б, будемо використовувати згадку про смерть, як гірке лікування проти нашої гріховності: тому що, смертна пам’ять – так святі Отці називають цю згадку – опанувавши душею, розсікає дружбу її з гріхом, з усіма насолодами гріховними.

«Тільки той, хто зріднився з думкою про кінець свій, – сказав один преподобний отець, – може покласти кінець гріхам своїм» . Пам’ятай про кінець твій, каже Писання, і повіки не згрішиш .

Вставай з постелі твоєї, як воскресаючий з мертвих; лягай на постіль твою, ніби в гріб: сон є зображенням смерті, а темрява ночі – провісниця темноти могильної, після якої засяє радісне для рабів Христових і страшне для ворогів Його світло Воскресіння.

Густою хмарою, хоча вона складається з однієї тонкої пари, закривається світло сонця – і тілесними насолодами, розсіяністю, марними піклуваннями земними закривається від зору душі велична вічність.

Даремно сяє сонце з чистого неба для очей, уражених сліпотою, – і вічність ніби не існує для серця, яким володіє пристрасть до землі, до її великого, до її славного,до її солодкого.

Смерть грішників люта : приходить до них у той час, коли вони зовсім не чекають її; приходить до них, а вони ще не зробили ніякого приготування ні до неї, ні до вічності, навіть не здобули ніякого ясного поняття ні про той, ні про інший предмет. І забирає смерть неготових грішників з лиця землі, на якій вони лиш прогнівляли Бога, передає їх навіки в темниці пекла.

Чи хочеш пам’ятати смерть? Зберігай строгу помірність в їжі ,одязі, в усіх домашніх речах; слідкуй, щоб предмети необхідності не переходили в предмети розкоші, повчайся в Законі Божому день і ніч або по можливості часто – і згадається тобі смерть. Згадка про неї з’єднається з потоками сліз, з розкаянням у гріхах, з наміром виправлення, з старанними і багатьма молитвами.

Хто з людей залишився назавжди жити на землі? Ніхто. І я піду слідом за отцями, праотцями, братами і всіма ближніми моїми. Тіло моє усамітниться в похмурій могилі, а доля душі моєї покриється для решти жителів землі непроникною таємничістю.

Поплачуть за мною родичі і друзі; можливо, поплачуть гірко; і потім – забудуть. Так оплакані і забуті тисячі людей. Пораховані вони і пам’ятаються одним вседосконалим Богом.

Тільки я народився, тільки я зачався, як смерть наклала на мене печатку свою. «Він мій», – сказала вона і зараз же приготувала на мене косу. З самого початку буття мого вона замахується цією косою. Щохвилини я можу стати жертвою смерті! Було багато схиблень; але вірний змах і удар – неминучі.

З холодною посмішкою презирства дивиться смерть на земні діла людські. Будівничий будує велетенську будівлю, художник не закінчив вишукану картину свою, геній склав гігантські плани, хоче здійснити їх; приходить неочікувана і невблаганна смерть, славного землі і всі замисли його кидає в порох.

Перед одним рабом Христовим благоговіє сувора смерть: переможена Христом, вона поважає тільки одне життя у Христі. Часто небесний вісник сповіщає служителям Істини про скоре переселення їх у вічність і про блаженство в ній. Приготовані до смерті життям, утішені і свідченням совісті і обітницею Звище тихо, з посмішкою на вустах, засинають вони тривалим сном смертним.

Чи бачив хто тіло праведника, залишене душею? Немає від нього смороду, не страшне до нього наближення; при погребінні його сум розчинений якоюсь неосяжною радістю. Риси обличчя, застигнувши такими, якими вони зобразились у хвилини виходу душі, іноді спочивають в найглибшому спокої, а іноді світить в них радість солодкої зустрічі і цілування – звичайно, з Ангелами і з ликами святих, які посилаються з неба за душами праведників.

Згадайся мені, смерть моя! і втічуть від мене марнославство і сластолюбство, які полонять мене. Я відстороню від трапези моєї розкішну їжу, зніму з себе одяг пишний, зодягнусь в одяг плачу, живим оплачу себе – названого мерцем від народження мого.

«Так! пом’яни і оплач сам себе ще за життя, говорить пам’ять смертна, – я прийшла засмутити тебе благодійно і привела з собою сонм думок, найдушекорисніших. Продай надлишок твій і ціну його роздай убогим, пошли перед собою на небо скарби твої, за заповітом Спасителя: вони зустрінуть там свого власника, примножившись стократ. Пролий за себе гарячі сльози і гарячі молитви. Хто з такою турботою і старанністю пом’яне тебе після смерті, як ти сам можеш пом’янути себе до смерті? Не доручай спасіння душі своєї іншим, коли сам можеш звершити цю суттєво необхідну для тебе справу! Для чого гонитись тобі за тлінням, коли смерть обов’язково відніме у тебе все тлінне? Вона – виконавиця повелінь всесвятого Бога: лише почує повеління – кинеться зі швидкістю блискавки до виконання. Не посоромиться вона ні багатого, ні вельможі, ні героя, ні генія, не помилує ні юності, ні краси, ні земного щастя: переселяє людину у вічність. І вступає смертю раб Божий у блаженство вічності, а ворог Божий – у вічну муку».

«Згадування про смерть – дар Божий» , сказали Отці; вона дається виконавцю заповідей Христових, щоб вдосконалити його у святому подвизі покаяння і спасіння.

Благодатна пам’ять смерті попереджується власним старанням згадувати про смерть. Силуй себе згадувати часто смерть, запевняй себе в несумнівній істині, що ти обов’язково, невідомо коли, помреш – і почне приходити саме собою, являтись уму твоєму згадування про смерть, згадування глибоке і сильне: воно буде уражувати смертоносними ударами всі твої гріховні починання.

Немає цього духовного дару гріхолюбець: він і на самих гробницях не перестає віддаватись гріховним догоджанням плоті, зовсім не пам’ятаючи про смерть, яка стоїть йму лицем до лиця. Навпаки тому, служитель Христів і у прекрасних чертогах згадає про гріб, що на нього чекає, проллє про душу свою спасительні сльози. Амінь.

Переклад та адаптація: ієромонах Григорій (Нерета)