Деталі

Опубліковано: Вівторок, 08 березня 2011, 01:27

Перегляди: 4760

Такими словами Ісус Христос закликав своїх учнів до молитви перед Своїм розп’яттям, адже, будучи одночасно Богом і людиною, Він не мав потреби молитися до Отця Небесного як Бог, але будучи людиною, Він і як людина завжди молився до свого Отця (Мк. 1.35; Лк. 3.21). Цим самим Христос заповів, і не тільки заповів своїм послідовникам, але і навчив, про що і як треба молитися, і залишив зразок істинно-християнської молитви «Отче наш…». Христос Сам показав приклад високого молитовного подвигу і молитовно спілкувався з небесним Отцем заповідаючи християнам пильнувати у всякий час і молитися (Лк 21.36). Також молилися й апостоли: «Пильнуйте в молитвах» - закликає св. Апостол Петро (1 Петр. 4.7). А апостол Павло заповідає християнам безперестанно молитися і бути постійними в молитвах (Рим 12.12; Еф 6.18; 1 Сол 5.17).

Що ж таке молитва і якою вона повинна бути у нас – християн?

Молитва – це піднесення розуму і серця до Бога або розмова людської душі з Богом. Таким чином, якщо звернення розуму і серця до Бога є молитва, то молитва складає душу християнського життя в її істинному направленні. Молитва – це перший дар Божий, через який всі дари «стяжаються». Молитва, зі слів преподобного Симеона Нового богослова, – це шлях піднесення до Бога, або «яке наше відношення до Бога, така і молитва, і яка молитва таке і відношення наше до Бога». Якщо ціллю життя християнина є Богоуподібнення і Богоспілкування, то за посередництвом молитви людина підноситься до Бога і з’єднується з ним. Саме в молитві здійснюється «союз любові з Богом», оскільки християнин в ній досягає розмови з Богом. Молитва нерозривно пов’язана з любов’ю християнина до Бога: вона – плід і вираження цієї любові і, разом з цим, є засобом розвитку, укріплення і удосконалення любові до Бога.

Через молитву християнин стає храмом Божим. Звідси молитва являється основою духовного життя і джерелом спасіння. Молитва – це дихання нашого духовного життя. В духовному житті людини вона те саме, що повітря в нашому тілесному організмі. Без молитви наша душа, зі слів Іоана Злотоустого, «мертва і бездиханна». Якщо наша душа постійно зайнята тільки земними, нечистими помислами, або життєвими турботами, вона затемнюється, розслаблюється, піддається пристрастям, які виганяють благодать і породжують різні гріхи. Таким чином, без молитви наша душа піддається духовній смерті. І, навпаки, завдяки молитві вона очищається, просвітлюється, укріплюється і підноситься в досконалість.

Молитва – це духовна зброя боротьби з тілесним пристрастями. Маючи живу діючу силу, яка скоро очищає людину від гріха, навіть і в тому випадку, якщо душа «переповнена гріхами». Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Під дією молитви в душі людини звершується те саме, що ми спостерігаємо в природі при сході сонця. При появі сонячних промінів нічні звірі ховаються в нори, так само, коли молитва, подібно променю, засяє в душі, розум просвічується, а всі безумні тілесні похоті проганяються, втікають і ховаються, якщо людина молиться душею і розумом».

Молитва, як золотий ключ, який, відкриваючи нам всі скарби милосердя Божого, молитвою освячується, і плодоносяться всі наші добрі помисли, бажання і справи. По мірі очищення серця від похотей, молитвою просвічується розум, зігрівається любов до Бога, укріплюється воля і рішучість у справах спасіння, молитва заспокоює душу і укріплює тіло людини. Молитвою укріплюється наш дух до перенесення всякого роду нещасть, скорбот і випробувань. При постійній щирій молитві Господь завжди готовий вилити на людину благодатні дари від Своїх щедрот. По Своїй благості і правді Він ні кому, проти волі людини, насильно не дає Своїх духовних дарів, а тільки тим, які самі бажають та просять, і через молитву розкривають в собі можливість або потяг до дарів і з користю використовують їх.

Преподобний Серафим Саровський в розмові з учениками своїми вказував на молитву, як засіб «стяжання Духа Святого». «Звичайно, всяка чеснота,- говорив він, – яка твориться заради Христа, дає благодать Духа Святого, але більше всього дає молитва, тому що вона постійно в наших руках. Захотіли б ви наприклад в храм піти або зробити добро своєму ближньому, але не маєте певних можливостей, або взагалі нагоди, а до молитви це ніяк не відноситься. Кожному і завжди є можливість її творити і багатому і бідному, слабкому і сильному, здоровому і хворому, праведнику і грішнику… Велика сила молитви навіть і в грішної людини».

Молитва є джерелом нашого спасіння, нею ми входимо в спілкуванням з Богом і Бог вселяється в нас Своєю благодаттю, звіщаючи нам Свої благодатні дари і допомогу. Вона – золотий зв'язок людини-християнина з Богом – джерелом життя і безсмертя. Хто в теперішньому житті не любить молитися і не молиться, той постійно, все частіше і частіше, охолоджується до Бога, втрачає потяг до духовного, починаючи духовно мертвіти, ставати рабом тілесних похотей, що, у свою чергу, призведе до повної духовної смерті. Не хочемо молитися – значить не хочемо бути з Богом. Не любимо молитися – значить не любимо самого Бога. Душа, яка любить Бога, безперестанно бажає розмовляти з її Творцем.

«Молитовний подвиг, - говорить преподобний Іоан Ліствичник, - показує Боголюбивих». У молитві зосереджуються і з’єднуються всі подвиги християнства, тому в християнському подвизі немає нічого важливішого крім молитви, і кожному християнинові необхідно вправлятися в молитві і навчитися правильної молитви.

Молитва має три ступені, спочатку вона тільки молитвослівна (словесна), або тілесна молитва, яка складається з читання молитов, стояння і поклонів. Увага при цьому розсіяна, серце не відчуває сили слів молитви і не має бажання, і тут, як раз, необхідні терпеливість і посилена праця. Але, разом з молитвослівною молитвою, повинна прививатися молитва розумово-сердечна. Це – друга ступінь молитви. Тут розум привчається збиратися, розуміти слова молитви і промовляти їх без розсіяння в думках. Від уваги з часом зігрівається серце (з’являється сердечна теплота) і слова молитви промовляються з відповідним настроєм та бажанням.

Ціллю молитовного подвигу є стяжання в серці постійного, тихого і теплого молитовного настрою. Коли цей молитовний настрій дійде до безперервності, тоді почнеться молитва духовна, яка є дар Духа Святого. Щоб стяжати дар істинної молитви потрібно знати, що є головне в молитві і в чому її суть. За вченням св. Отців, суть молитви – це піднесення розуму і серця до Бога, звідси головне і суттєве в молитві: стояти в серці розумом перед лицем Всюдисущого і Всевидячого Господа і молитися, припадаючи і взиваючи до Нього в настрої подяки, чи славослів’я, прохання чи покаяння, страху чи надії. Головне в молитві – настрій до Бога і серце. Серце до Господа і без слів є молитва, тому що Бог дивиться на серце і вимагає нашого серця «Сину мій, віддай серце твоє Мені» (Притч. 23. 26). Також потрібно пам’ятати, що без уваги молитва – не молитва. Якщо Господа немає в центрі уваги, то і молитви немає.

«Можна безліч слів проговорити,- пише єпископ Феофан, - і поклонів відбити, а про Бога не згадати, або згадати недбало – з розсіяною думкою і блуканням розуму, тобто не молячись виконати молитовне правило» Потрібно зі страхом і трепетом звершувати молитву, щоб, де слова – там і розум був, або, як говорить св. Іоан Ліствичник, «заключати розум в слова молитви і щоб серце відгукувалось на ці молитовні слова». Істинна молитва є даром Божим, але цей дар не дається без посиленої праці. Тому потрібно молитися, щоб Господь сподобив нас дару і благодаті приносити Йому не лицемірну, але щиросердечну молитву.

Молитва, в істинному своєму вигляді, є ні що інше як дихання Святого Духа. «Сам Дух, - як сказано, - просить за нас зітханням невимовним» (Рим. 8. 26). Хто щиро молиться, той привертає до себе Духа Святого і молиться Духом Святим. Ні одного слова молитви не можемо сказати від всього серця без Святого Духа. Звідси очевидно, що молитися істинною молитвою не може той, у кого розум і серце прив’язані повністю до тілесних похотей. Домом істинної молитви є чисте серце та спокійна совість.

Для більшого пробудження молитовного духу та настрою Святі Отці поклали за правило під час молитви звершувати малі (поясні) та великі (земні) поклони, як прояв смирення, покірності і вірності Богові. Преподобний Ісаак Сирін про це говорить, що «всяка молитва, в якій не тренувалось і не скорбіло серце, прирівнюється до недозрілого плоду, тому що така молитва не має в собі душі». Таким чином, зовнішня сторона молитви (стояння, поклони, колінопреклоніння, молитовне правило) відіграє важливу роль у навчанні істинної молитви. Але всі ці зовнішні тілесні вправи повинні пробуджувати при молитві сердечні почуття покаяння, смирення, благоговійного посилення страху Божого.

Під час молитви, коли наше тіло приклоняється до землі, душа наша підноситься в небо до Бога. Для цього необхідно кожному християнину мати щоденне молитовне правило. Правило вечірнього та ранкового молитвослів’я необхідне заради нашої немочі, щоб не давати лінощам заволодіти нашим тілом. Навіть великі подвижники-молитвеники мали молитовне правило і його придержувалися. Кожний раз вони починали молитву з установлених молитов і лише якщо впродовж часу приходила молитва розумово-сердечна, істинна, вони залишали готові молитви і молилися цією молитвою. Якщо так робили великі подвижники, то тим більше нам потрібно так робити, коли ми вчимося молитві. Без встановлених молитов, будучи недосвідченими в духовному житті, ми і взагалі не знали б про що і як потрібно молитися.

Святі Отці-подвижники, очищенні, навчені і просвічені Благодаттю Божою, склали до керівництва і наслідування багато прекрасних молитов. В них вміщенні світлі думки та сильні почуття, які пробуджують в нашій душі відповідні молитовні настрої. Відносно розміру домашнього молитовного правила, то кожен його обирає собі за змогою своїх фізичних та тілесних сил, духовного вдосконалення, або за призначенням духівника.

Для тих, хто починає молитися, єпископ Феофан вказує на молитовне правило, дане самою Церквою: виконання належних в молитовнику вечірніх і ранкових молитов. При виконанні молитовного правила необхідно уникати формальності в молитві.

Михайло Сапанюк,

студент 4-го курсу РДС