Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 22 червня 2015, 15:12

Перегляди: 1814

З 18 по 25 липня паломницьким центром «Воскресіння» з благословення Високопреосвященнійшого Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького організовується паломництво до святинь Чорногорії. Для того щоб більше познайомитися з визначними історичними місцями Чорногорії її святинями, монастирями і храмами подаємо вашій увазі розповідь про цю прекрасну мальовничу країну.

Серед відомих місць, які відвідуються сучасними паломниками, особливе місце займає Чорногорія – країна храмів, так називають цю невелику за розмірами країну, та величну за своєю духовністю.

Про велику духовність чорногорського народу свідчить колосальна кількість святинь. Чорногорія має понад 1300 православних храмів і монастирів. Коли їдеш по дорозі, то через кожен кілометр бачиш великі сині покажчики – яка святиня і скільки кілометрів до неї. Наприклад, у гірському містечку Свач стояло 365 церков, за числом днів року і всі вони мали назви свят зі щоденного церковного календаря.

Щоб краще можна було зрозуміти велич цієї невеличкої балканської країни ми опишемо декілька основних святинь.

Монастир Дайбобе, розташований недалеко від столиці Чорногорії Подгориці, закопаний в землю у вигляді хреста. Він повністю знаходиться у підземній печері.

Церква Святого Іллі на Царині стоїть на висоті 1800 метрів. Це найвищий храм у Європі.

Півський монастир (на південь від Плужине), побудований у XVI столітті, місцеві жителі й ченці у 1982 році по камінчику розібрали і перенесли в інше місце, тому що територія монастиря мала бути затоплена через будівництво греблі.

А у церкві Богородиці на Рифі знаходиться унікальна вишита ікона. Гаптувала її жінка, яка чекала з моря чоловіка-рибалку і молилась Богородиці, вишиваючи Її образ... своїм волоссям. Ікона знаходиться у храмі, що стоїть на штучному рифі, який місцеві жителі камінням накидали вручну. Збереглася традиція – ось вже 300 років щороку люди на човнах припливають до острова і кидають туди каміння.

Монастир Морача. Ця древня обитель знаходиться високо в горах. Відвідати її можна під час екскурсії каньйонами Тара і Морача.

Знаменитий монастирський комплекс є значущою пам'яткою середньовічної архітектури і складається з великої церкви Успіння Богоматері, маленької церкви Святого Миколи, будівель з чернечими келіями та багатого підсобного господарства. Ченці обробляють город, у них є своя пасіка. Сам монастир відділений від навколишнього світу досить високою кам’яною стіною і неспішно текучим струмком.

Подивитися тут теж є що. Наприклад, в монастирі збереглися стародавні фрески ХVІ століття і розкішний різьблений вівтар.

Дорога до цього монастиря проходить вздовж каньйону Морача, і по дорозі вам доведеться зробити не одну зупинку, щоб відобразити запаморочливі види на фотокамеру. Знаходиться монастир Морача на найкрасивішій зеленій галявині в невеликій долині над каньйоном.

Роком заснування монастиря вважається 1252, а його творцем – князь Стефан, онук короля Сербії Стефана Неманя. Церква Успіння Богоматері побудована в так званому «Рашському стилі» (XII-XIII ст.) і помітно відрізняється від церков, які можна бачити на узбережжі Чорногорії. Незважаючи на гадану простоту форм і зовнішнього декору, ця церква має цінне внутрішнє оздоблення – всередині вона прикрашена стародавнім фресковим розписом, найбільш старі зі збережених фресок зображують епізоди з життя біблійного пророка Іллі (XIII ст.), решта фресок є більш пізніми (XVI ст.) і зображають у числі іншого сцени останнього суду. У XVI ст. монастир Морача піддався нашестю і сильному руйнуванню турками. На території монастиря зберігаються мощі засновника монастиря Стефана. Друга невелика церква Святого Миколая відноситься до 1635 і може похвалитися фресковим розписом, виконаним відомим майстром Козьмой.

Монастирський комплекс має доглянутий сад і внутрішній двір, прикрашені квітами та кущами, де відвідувачі монастиря можуть, сидячи на лавочці, насолодитися видом старовинних будівель. За стінами монастиря працює невелике кафе, де можна втамувати спрагу і перевести дух під тінню навісу у спекотні літні дні. Цікавим є підсобне господарство монастиря – не в кожному зоопарку можна побачити рідкісні породи пернатих домашніх птахів, індиків, качок, гусей, курей і т.д. Очевидно, монастир є самодостатнім і цілком би обійшовся без благ сучасної цивілізації – ченці мають город, пасовища, пасіку, розводять курей і овець, вирощують виноград.

Монастир Острог.

Острог – святе місце не тільки для православних, а й для віруючих усіх конфесій, і навіть атеїстів. Цей чоловічий монастир, доречі діючий, у православних паломників стоїть на третьому місці за відвідуваністю, поступаючись лише Гробу Господньому і горі Голгофі в Ізраїлі на Святій землі.

Бути в Чорногорії і не відвідати цієї святині є великою втратою. Тому всім, хто планує побувати в Чорногорії в обов’язковому порядку рекомендується відвідати Острог. Коли перебуваючи на території монастиря, здається що потрапляєш в інший світ – всі турботи і проблеми відступають на другий план і здається, що ти залишаєшся один на один зі своєю душею. Відчуття, що наповнюють все тіло, неможливо передати жодними словами.

Василій Острозький – є найбільш шанованим серед чорногорських святих. У пошуках умиротворення, Василій Острозький, разом з відлюдниками, що населяли до його приходу кам’яні печери скелі, спорудив дивовижний, приваблюючий очі й душу монастир.

Василій Острозький (в миру – Стоян Петрович Йованович) з’явився на світ в 1610 році в християнській родині. Своє дитинство він провів у монастирі Завала, де ігуменом був не хто інший, як його рідний дядько – Серафим. Присвятивши своє життя служінню Богу, Василій Острозький багато молився, дотримувався строгого посту, у зв’язку з чим був дуже худим, але ніколи не нарікав на долю. Своїм прикладом він показував людям, як потрібно жити – наповнюючи своє життя вірою, стриманістю і надією.

Постригся з ім’ям Василій в монастирі Тврдош. Спочатку був рукопокладений на диякона, а потім прийняв сан священика. Надалі служив у Цетінському монастирі у сумнозвісного чорногорського митрополита Мардарія.

Незабаром після випадку з митрополитом, Василій був поставлений архімандритом монастиря в Тврдоші. У цьому сані він відправився на Русь, звідки привіз книги, церковне начиння і кошти для будівництва храмів. Після паломництва на Святу Гору Афон 28-річний Василій був висвячений на єпископа сербським патріархом Паїсієм і поставлений спочатку митрополитом Требіньским, а потім і Захолмським в Герцеговині (після вбивства свого соратника турками та об’єднання двох єпархій в одну).

Святительствувати Василію довелося нелегкі часи, коли Османська імперія поширювала свій вплив на Балкани, священнослужителі та миряни піддавалися гонінням і отуречуванню. Саме Василій Острозький своїм прикладом показав наскільки важливою для нього є православна віра – він особисто ходив з одного будинку до іншого і переконував людей, намагаючись відрадити заблудлі душі від гріха. Він продовжував підтримувати свій народ і молитвами, і допомогою хворим і немічним, допомагав у будівництві церков. І донині люди вважають що саме завдяки його невтомним трудам вдалося зберегти православну віру в Чорногорії.

У зв’язку з подальшим пригніченням православних турками, Василій змушений був покинути свою обитель. Він вирішив відправитися в нинішній монастир Острог, де на той час були келії в печерах і перебували відлюдники, що спасалися від мирських спокус. На протязі декількох років (до 1665 року) Василію і монахам вдалося перетворити печерну обитель в повноцінний монастир Острог, названий так на честь гори, що підноситься над ним. За такі благі діла Святого Василія теж стали називати Острозьким.

Останні 15 років життя Василій Острозький провів у молитвах в невеликій Введенській церкві, що входить в комплекс будівель монастиря. Після упокоєння (1671 рік, 29 квітня за новим стилем або 12 травня по старому) був похований нижче церкви, під джерелом, що стікає зі стін печери.

Життєвий шлях Василія Острозького гідний не тільки поваги сучасників, а й пошани наших нащадків.
Випадок із житія Василія Острозького

Під час перебування в Цетінському монастирі стався досить неприємний випадок: від митрополита Мардарія, який не особливо дотримувався законів Божих, завагітніла молода служниця. А оскільки для служителя церкви такого чину це було страшним ударом, митрополит недовго думаючи звинуватив у всьому молодого і привабливого священика, якого до того ж недолюблював. І все було б ідеально, якби не мав Василій Острозький дивовижний дар. Йому вдалося умовити людей почекати зі стратою (повішенням) до народження дитини. І ось нарешті настав той день, день відстрочки. Василій, узявши на руки немовля, при всіх запитав чиє воно. На очах оточуючих сталося чудо – дитина розповіла всю правду. Так священик довів свою невинність, а негідного митрополита закидали камінням за наклеп.

Історія причислення Василія Острозького до лику Святих.

Історія знайдення мощей Святого Василія Острозького така сама дивна, як і все його життя.

Коли минуло 7 років з дня смерті Василія, ігумену монастиря Жупа, він явився у сні і попросив прийти в Острог, щоб відкрити його гріб. Ігумен не надав значення такому дивному сну, тоді він повторився. І лише коли Василій прийшов утретє, торкнувся кадилом рукава ігумена і обпалив його жаром, Рафаїл розповів про свої сни братії із Жупського монастиря, а потім і Острозьким ченцям.

Коли воля спочилого була виконана, і гріб відкрили, то побачили що мощі залишилися нетлінними і від них виходили пахощі. З тих пір вони зберігаються в спеціальному ковчезі у Введенській церкві монастиря.

Іновірці багато разів намагалися знищити мощі великого Святого. Так, в XVIII столітті за часів чергової турецької навали, їх довелося ховати на березі річки Зета на 3 дні. Через деякий час на місці поховання виріс кущ шипшини, який шанувався місцевими віруючими.

Уже в XIX столітті мощі тимчасово дивним чином перевезли в Цетінський монастир. Коли турки надумали спалити Острог, брат чорногорського князя прослизнув вночі разом з сотнею своїх воїнів повз охорону і забрав мощі. У цьому їм допоміг сам Василій Острозький, зробивши загін князя невидимим. При першому зручному випадку, коли вщухли пристрасті навколо мощей, останки переправили назад в Острог, де вони зберігаються й донині.

У 40-х роках XX століття Острог був захоплений червоними югославськими партизанами. Коли один з них наказав скинути ікону і мощі Святого зі скелі, в нього раптово потрапила граната і партизан загинув.

Одне з передань говорить про те, що під час Другої світової війни снаряд потрапив в печеру з мощами, але дивним чином він не розірвався, а розколовся навпіл. Після проведених досліджень з’ясувалося, що снаряд був цілком справний. Тепер він зберігається в монастирі на підтвердження чуда.

Цілюща сила нетлінних мощей Василія Острозького

Вважається, що сила мощей є дуже великою, оскільки через них діє благодать Божа, яка зціляє різноманітні недуги, як душевні, так і тілесні.

За переказами, одного разу до мощей привели божевільного чоловіка. Стан був настільки поганий, що довелося закувати його в кайдани. Навіженого залишили на всю ніч поруч з мощами, а на ранок сталося чудо – він повністю зцілився. На згадку про це чоловік залишив свої кайдани в церкві Святої Тройці, де вони зберігаються й донині.

А виноградна лоза, що виросла дивним чином, просто на скелі, зовсім без природного ґрунту, на місці смерті Василія Острозького, за переказами допомагає безплідним парам побороти важкий недуг. І більше того, вона досі плодоносить! Просто диву даєшся наскільки великою є сила мощей.

На території монастиря є цілюще джерело. Воду з нього розливають у пляшки і безкоштовно роздають всім прочанам. Щоб отримати її Вам лише необхідно звернутися в монастирську крамницю. Потрібно пам’ятати, що одній людині дається в руки одна пляшечка (якщо ви сім’я – то ви також отримаєте лише одну пляшечку). На ній відтиснуті Верхній монастир і православний хрест. Ця цілюща вода вберігає від бід і поневірянь. Разом з водою дають і одну пляшку єлею. Варто лише помазати у вигляді хреста хворе місце, як хвороба поступово відступить.

Цетіньє – офіційна столиця Чорногорії. Адміністративною столицею Чорногорії зараз, звичайно, є Подгоріца, однак, так було не завжди. У 1946 р Йосиф Брод Тіто переніс столицю в сусідню Подгорицу (тодішній Тітоград). Проте до цих пір у кожного чорногорця є інтуїтивна прихильність до невеликого гірського містечка Цетіньє, який був столицею протягом 500 років. До Цетіньє ведуть дві дороги: одна з узбережжя, через запаморочливі сходи Каттаро, а друга – з рівнини, через місто Будву. Літо тут сухе і прохолодне, а зима засніжена.

Історія Цетіньє

«Дах Європи, не боїться бур» – так говорила шотландська мандрівниця місіс Уїлл Гордон про Цетіньє, коли вперше там опинилася на початку ХХ століття – «величезні чудовиська з сірого каменю тягнуться ряд за рядом, наскільки вистачає очей, немовби тут в пориві своєї шаленої люті замерз гігантський змій, утворивши ці величні скельні ланцюги і піки».

І вона не перебільшувала. Під цією величною армадою лежить місто з іграшковими будинками, яке з відвагою і люттю протягом багатьох століть відкидало геть усіх завойовників. Сказати, що чорногорці – воїни – зовсім нічого не сказати. Однак Цетіньє було не просто фортецею: турки тричі намагалися оволодіти ним, але так і не досягли успіху. Перша спроба була здійснена у 1692 р, і тоді місто – у той час це був ще монастир – зруйнували самі чорногорці: коли турки вдерлися в Цетіньє, вони, не бажаючи здаватися, підірвали пороховий льох і загинули разом із загарбниками. Вдруге, в 1714 р, туркам вдалося спалити все місто дотла, проте опір чорногорських племен змусив їх відступити. Нову спробу турки зробили в 1785 р, але і на цей раз їм не вдалося зломити непокірливих чорногорців.

Дух цього міста в самому серці Чорногорії вражає. В орла, на прапорі Чорногорії крила підняті, – на знак того, що чорногорці ніколи не здавалися туркам, – в той час як у сербського орла крила дивляться вниз».

У західній частині міста, під скелями, розташувався Цетінський монастир.

Цетінський монастир

Цетінський монастир має дуже багату історію. У далекому XV столітті під натиском османських завойовників чорногорцям довелося втікати з берегів Скадарського озера вглиб країни. Тоді Іван Црноєвіч, правитель Чорногорії, заснував нову столицю в Цетіньє. Місто активно розбудовувалось, проте пізніше правителю довелося рятуватися втечею від турків і шукати тимчасовий притулок в Італії. У 1479 Іван Црноєвіч відвідав відому паломницьку церкву, присвячену Діві Марії, у місті Лоретто. Стоячи на пагорбах Лоретто, він пообіцяв, що, якщо йому вдасться повернутися в рідні землі, то він побудує монастир на честь Діви Марії. І він стримав свою обіцянку: у 1484 був побудований монастир, що складається з церкви під заступництвом Діви Марії, церкви-капели, присвяченій апостолу Петру, а також з господарських та житлових приміщень.

У каплиці монастиря, зберігається десниця (права рука) Іоана Хрестителя і частина Хреста, на якому розіп'яли Господа Ісуса Христа. У скарбниці монастиря зберігаються цінні історичні реліквії: жезл і печать Івана Црноєвіча, корони і митри митрополитів, чудова колекція рукописів. На невеликому підвищенні над монастирем знаходиться табля – вежа, на якій колись виставлялися як трофеї відрізані голови турків.

Поруч з монастирем знаходиться укріплена резиденція князя Петра II Петровича-Негоша, де досі зберігаються його особисті речі, в тому числі рукопис «Гірського вінця» (музей зазвичай працює з 9:00 до 17:00, вхід коштує близько 3 євро).

Також слід зазначити Орлов Крс – Орлина скеля, з якої відкривається вид на все Цетіньє.

Якщо подивитися на захід, стануть видні барокові контури старого Будинку уряду (Владин будинок), де зараз розташовується Національний історичний музей і художня галерея Чорногорії.

Центр міста складається з двох паралельних вулиць, схованих у тіні лип.

Якщо пройти по східній вулиці, то можна побачити Церкву Влашка, яка була побудована в 1450 р, ще до того як з'явився Цетіньє. Її побудували звичайні пастухи; до неї ж вони приводили свої стада. Перед церквою встановлені два надгробки; одне з них – чорногорському розбійникові, який поклав голову, захищаючи чорногорців від турків.

Подмайне. Монастир Подмайне, або Подострог, знаходиться в північній частині Будви – на вершині гори, куди веде з центру міста Майнський шлях. Назва Подострог обитель отримала за ім’ям гори Острог, яка підноситься над містом. друга назва – Подмайне – монастир отримав від прилеглої місцевості Майна. Точний час заснування монастиря невідомий. У Будві християни з'явилися в перші століття після Р.Х., але монастир, швидше за все, виник вже в часи сербської династії Неманьєчів. Є думка, що саме звідси Святитель Сава Сербський вирушив у своє паломництво на Святу Землю. Монастир довгий час був приморською резиденцією чорногорських митрополитів. Збереглися відомості, що в 1630 році при чорногорському митрополиті Рувимі обитель була оновлена.

Історія Подострога тісно пов'язана з митрополитами з династії Петровичів-Негошів. Засновник цієї династії, що правила в Чорногорії владика Данило I часто жив тут, особливо після того, як в 1712 – 1714 роках турки спустошили всю Чорногорію. У цій війні 17 липня 1712 чорногорці здобули перемогу при Царєвом Лазі, в якій було захоплено 86 турецьких прапорів. У битві був поранений сам владика Данило.

Після Пожаревацкого миру 1718 р. територія, на якій знаходиться монастир, відійшла до Венеції, але залишилася в церковній юрисдикції чорногорських митрополитів. У Подострог владика Данило I і помер 4 січня 1735. При митрополиті Данилі I був побудований кам'яний міст через річку Грджевіца, який з'єднав монастир з млином і монастирським будинком на правому березі річки.

У 1797 році впала Венеціанська республіка. Її володіння в чорногорському Примор'я – Бока-Которська бухта і Будва відійшли до Австрії. Австрійці хотіли захопити монастир Подмайне, щоб перетворити його в свою фортецю. Але народне віче, скликане Святителем Петром Цетіньській (він же чорногорський правитель Петро I Петрович-Негош), не дозволило їм цього зробити. Пізніше австрійці просили владику продати монастирі Подмайне і Станевич і отримали таку відповідь: «Засипте ці голі камені золотом, і тоді не вдасться вам купити мене вашими грошима... Що ми шаблею здобули, те без шаблі не віддамо, хоч би до колін пролилася геройська кров».

Наступник і племінник святителя Петра – знаменитий чорногорський поет і митрополит Петро II – дуже любив жити тут, в келії з вікном на море. Він побудував велику терасу, з якої відкривається прекрасний вид на Будванську затоку і острів Святителя Миколая.

У 1837 році через матеріальні обставин і під тиском Австрії Негош все ж був змушений поступитися Подострогом австрійцям, які перетворили його на фортецю, а малу церкву – у в'язницю. Пізніше монастир був викуплений за 5570 форинтів священиком із Майн Філіпом Тановичем і знаходився в приватній власності його сім'ї до 1953 року. Отець Філіпп намагався підтримувати монастирські будівлі в порядку. У 1864 році монастир постраждав від випадкової пожежі, під час якої згоріло багато монастирських цінностей. При придушенні Бокельского повстання в 1869 році австрійці спалили монастир, після чого він вже не відновлювався.

У 1953 році монастир був конфіскований державою і до 1994 року перебував у віданні Інституту по захисту пам'яток культури Чорногорії. У ньому деякий час жив ієромонах отець Горазд (Деклева) зі Словенії. Під час страшного землетрусу 1979 монастир був зруйнований. У 1995 році держава повернула обитель Церкві. Величезну роль у відродженні монастиря зіграв його настоятель ієромонах Сава (Коматовіч), який помер у 1998 році і похований у великому храмі. Відновлювальні роботи тривали до свята Успіння Божої Матері (28 серпня) 2000 року, коли була знову урочисто освячена велика Успенська церква. Цей храм був розписаний художником Володимиром Кірішавічем в кінці 1990-х – початку 2000-х рр.

У монастирі зараз два храми, причому обидва присвячені Успінню Пресвятої Богородиці.

Мала Успенська церква має дуже невеликі розміри, знаходиться під монастирськими келіями і нагадує катакомбні церкви перших християн. Її довжина всього 4 метри, а ширина – 2,5 м. Вона з'явилася в XV столітті за зетського князях Црноєвіча. Над входом до неї напис, що свідчить про те, що церква оновлена працями ієромонаха Віссаріона з Цетинья в 1630 році. Ймовірно, тоді ж стіни церкви були прикрашені фресками, які сильно постраждали за австрійців, що перетворили цей храм у в'язницю. У цій церкві був похований митрополит Данило. Над малою церквою знаходиться тераса з прекрасним видом на море. У середині неї стоїть цистерна з водою прикрашена чудовим кам'яним різьбленням.

Велика Успенська церква побудована в 1747 році за чорногорських митрополитів Сави і Василія, племінників і наступників владики Данила, останки якого вони перенесли з малої церкви у велику. Звідси в 1856 році прах владики Данило I був перенесений в Цетіньє, де і покоїться зараз в невеликій відкритій каплиці на горі Orlov Krs (Орлина скеля).

Найцікавіші церкви в Чорногорії

Церков в Чорногорії, звичайно, набагато більше, ніж монастирів. Збереглися тут не тільки православні храми, а й католицькі базиліки і навіть турецькі мечеті. Але в цій статті ми розповімо тільки про найцікавіші церкви і храми, які нам вдалося відвідати.

Церква Госпа од Шкрпела, побудована на рукотворному острові

Церква Божої Матері на Скелі

Церква Госпа од Шкрпела (Божої Матері на Скелі) одна з найбільш цікавих і найбільш незвичайних в Чорногорії

Колись на цьому місці знаходилася невелика скеля, на якій часто влаштовувалися для риболовлі жителі найближчого містечка Пераст.

Потім вони знайшли на цьому місці ікону і вирішили побудувати тут храм, прямо посеред затоки – затопили кілька піратських кораблів, накидали каміння і зробили острів, який і сьогодні розширюють щороку.

Вишита волоссям ікона в Чорногорії

Усередині церкви дуже цікаво – можна навіть пройти до тої скелі, з якої все починалося. Тут же зібрана цікава колекція срібних пластинок, які місцеві жителі дарували церкві, якщо вдало поверталися з плавання.

При церкві Божої Матері на Скелі діє невеликий музей, де зібрані різні предмети побуту і мистецтва, починаючи ще з римської епохи.

Але справжньою перлиною колекції вважається ікона, яку дівчина вишила власним волоссям, поки чекала чоловіка з плавання. Вишивати їй довелося сорок років, а чоловік так і не повернувся…

Якщо навіть Вас не вразить сама церква, просто озирніться навколо. Фантастичний пейзаж точно не залишить Вас байдужими. Не дарма ж саме це місце входить до десятку найкрасивіших заток світу.

Церква Святого Миколая в Которі

Церква Святого Миколая знаходиться практично в центрі міста, на головній площі.

Це найбільша і найвідоміша церква в Которі.

З цим місцем пов’язана красиве передання. Колись купці пливли до Венеції, де хотіли продати мощі Святого Трифона. Розігрався настільки сильний шторм, що їм довелося сховатися в глибині Которської затоки. Тиждень тривала небувала за місцевими мірками буря, поки комусь з жителів міста не прийшла думка, що це Святий Трифон хоче залишитися в місті. За ніч жителі зібрали необхідну суму і викупили мощі.

Для Святого Трифона побудували окрему церкву і з тих пір він є покровителем міста.

Є й ще одна розповідь про жадібного намісника міста. Кажуть, що під час шторму одна з веж церкви впала на будинок намісника і повністю зруйнувала його. Тоді загинула вся сім’я. З тих пір палац правителя знаходиться в зовсім іншому місці – біля входу в місто.

Церква Святого Луки в Которі, яка безліч разів ставала то католицькою, то православною

Церква Святого Луки в Которі

Церква Святого Луки зовсім невелика, але вона дуже стара, а всередині досить цікава.

З цією невеликою церквою пов’язана дуже цікава історія. Спочатку вона була православною, але коли в Чорногорію вторглися турки і в Котор масово почали тікати католики, у церкві встановили другий вівтар і проводили богослужіння як за православними, так і по католицькими обрядами. З часом в Которі православних жителів не залишилося і церква стала повністю католицькою. Так вона кілька разів змінювала віросповідання. Потім поруч побудували нову православну церкву і в кожної конфесії була своя церква. Потім католиків в місті не стало, а тому церква Святого Луки востаннє стала православною.

Можна багато розповідати про цю прекрасну країну, однак краще раз переконатися у неповторності і величі Чорногорії відвідавши цю перлину Балканів. Тож запрошуємо всіх бажаючих долучитися до нашої прощі.

Бажаючих взяти участь у паломництві до Чорногорії просимо звертатись за телефонами: протоієрей Миколай Капітула (097) 481-89-20; протоієрей Василій Рудніцький (097) 639-71-36

 прот. Миколай Капітула,

головний координатор паломницького центру «Воскресіння»