Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 22 вересня 2015, 14:16

Перегляди: 2199

З благословення Високопреосвященнійшого Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького паломницьким центром «Воскресіння» було організовано чергове паломництво до Святої землі. Проща до святинь Ізраїлю і Палестини традиційно відбулася під духовною опікою священнослужителів. Цього разу паломників супроводжували благочинний Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне протоієрей Анатолій Матяшок, протоієрей Василій Ліщук, протоієрей Всеволод Матяшок, протоієрей Андрій Бочкай, прес-секретар Рівненської єпархії – протоієрей Василій Рудніцький та протоієрей Миколай Капітула.

Перед нелегкою подорожжю паломники відслужили молебень в Свято-Покровському кафедральному соборі міста Рівного перед чудотворною мироточивою іконою «Одигітрією-Дорогобузькою». Попросили небесного заступництва і покрову Цариці Небесної, щоб Вонастала Провідницею в паломницькій подорожі.

Протягом восьми днів паломники відвідали велику кількість святинь. Кожного дня служились молебні, було звершено три Божественні літургії під час яких прочани причащалися Святих Христових Таїн.

Розпочалася паломницька подорож з міста Лод (Лідда), де паломники відслужили молебень до святого великомученика Георгія Побідоносця за Україну і щасливе проходження днів паломництва. Після храму великомученика Георгія прочани відвідали монастир преподобного Феодосія Великого, Кіновіарха та лавру Сави Освяченого. В монастирі преподобного Феодосія і в лаврі Сави Освяченого було відслужено молебні до цих святих угодників Божих.

Кожен день паломництва був сповнений вражень від відвідання багатьох святинь котрими славиться Свята земля. Рівняни побували в храмі Різдва Христового, храмі великомучениці Катерини, храмі святої Єлени. Молочному Гроті, в храмах наПолі пастушків.Ейн-Каремі–місці зустрічі Діви Марії та праведної Єлисавети матері святогоІоана Хрестителя;джерелі Пресвятої Діви Марії;місцях пов’язаних з пророком і Хрестителем Господнім Іоаном Предтечею. Також паломники відвідали містоХайфу. Храм пророка Божого Іллі в Кармелітськомумонастирі «StellaMaris»(«Зірка моря»). Помилувалися панорамоюБахайських садів.Відвідали прочани і древнє місто Назарет, де помолилися вкатолицькому і православному храмах Благовіщення. Слід зазначити, що в Назареті до цих пір б’є джерело цілющої води і прочани мали можливість напитися і набрати з собою цієї святині. Також рівненська група побувала в Кані Галилейській – місцісотворення першого чуда Ісуса Христа – перетворення води на вино на шлюбній гостині.

Окрасою прощі стало перебування в святому граді Єрусалимі. Було відвідано Елеонський Спасо-Вознесенський монастир – православний жіночий монастир на вершині Оливної гори в Єрусалимі (Східному Єрусалимі). Ця обитель заснована в безпосередній близькості від каплиці Вознесіння (від неї до Вознесенського собору 200 м). На території монастиря знаходиться місце де, згідно з переданням, стояла Богородиця під час Вознесіння, а також місце Першого і Другого знайдення глави святого Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.Велику ділянку недалеко від каплиці Вознесіння Господнього, на південній вершині Оливної гори, було придбано в 1870 році архімандритом Антоніном (Капустіним), який хотів заснувати тут чоловічий монастир. При посадці дерев були виявлені перші мозаїки і гробниці, після чого в кінці травня 1871 почалися археологічні роботи. В результаті розкопок на ділянці були виявлені похоронні печери, бюст Ірода Великого, різне начиння, а також мозаїчні підлоги церков візантійського часу, датовані VI-VII століттями. Мозаїчні підлоги зараз можна бачити в каплиці св.Іоана Предтечі і в Архімандричому домі. Також виявлений камінь на якому, згідно з переданням, стояла Богородиця під час Вознесіння Ісуса Христа. У 1873 році всі розкопки були припинені.

Після Елеонського Спасо-Вознесенського монастиря рівняни побували на місці Вознесіння Господнього, де в каплиці відслужили молебень за мир і злагоду в Україні і за визволення від нашестя чужинців.

Потім в храмі «Отче наш» рівненські паломники проспівали молитву Господню рідною українською мовою.

Храм «Патер Ностер» («Отче наш») побудований на місці, де, за християнською традицією, Ісус розмовляв зі своїми учениками і пояснив їм, як вони повинні молитися. На стінах церкви висять дошки з текстом «Отче Наш» майже на всіх мовах світу.

Церква Патер Ностер була поставлена над печерою, в якій Ісус Христос спілкувався з апостолами. Ця церква зведена недалеко від частково відновленої з руїн церкви, побудованої за імператора Костянтина його матір'ю, св. Рівноапостольною Єленою, яка прибула на Святу землю в 326 р

Церква називали Елеонською і вона розташовувалася над печерою, поряд з якою, як вважається, відбулося Вознесіння Христове. За своїм значенням церква була третьою після Храму Гробу Господнього і Храму Різдва Христового.

Протягом довгого часу тут відбувалися богослужіння, це місце відвідували паломники у візантійську епоху, тут поховано багато Єрусалимських патріархів.

Під час перських завоювань, в 614 р храм було зруйновано, і тільки з приходом хрестоносців тут з'явилася капела, а незабаром і нова церква, зведена зусиллями братів Свенсен з Ютландії, які поховані поруч з церквою.Вона стояла так до приходу Саладіна, а після нього – знову була зруйнована. Спробу відшукати священний грот зробила Аурелія де Боссі, французька принцеса, яка придбала цю покинуту ділянку. Святиня була знайдена, і зусиллями архітектора Андре Леконта в 1872 р зведена церква Патер Ностер, передана Аурелією монастирю ордену кармеліток.Під час Першої світової війни печера служила кухнею турецько-німецької армії і була відреставрована тільки в 1927 р. Останки принцеси через 40 років після її смерті були перепоховані праворуч, біля входу в базиліку церкви.

Прогулюючись по Єрусалиму під пекучими променями сонця, рівнянизаавітали в монастир Святої рівноапостольної Марії Магдалини. Увійшовши у високі потужні ворота монастиря, паломницька група опинилася в райському куточку, де все потопає в зелені, де панує спокій і умиротворення.

Головною будовою монастиря є церква Святої мироносиці Марії Магдалини. Церква була побудована уХVІІІ столітті імператором Олександром III в пам'ять про свою матір, російську імператрицю Марії Олександрівну, німкеню за походженням, і освячений на честь її небесної покровительки святої Марії Магдалини, учениці і вірної послідовниці Ісуса Христа.

За порадою архімандрита Антоніна Капустіна, Олександр III і його брати придбали ділянку землі в Єрусалимі і почали будівництво храму. Автором проекту був затверджений російський архітектор Давид Іванович Грімм, Церква побудована з єрусалимського каменя, а дерево і метал для будівництва доставляли з Росії. Усі витрати на будівництво взяла на себе царська сім'я і в жовтня 1888 церква була освячена.

На освячення були запрошені великі князі Сергій і Павло Олександрович, дружина князя Сергія Олександровича, княгиня Єлисавета Федорівна, вирушила в поїздку з ними. Уражена красою храму, вона вимовила: «Як я хотіла б бути тут похованою». Її словам судилося збутися.

У квітні 1918 року, разом з іншими членами царського дому, Єлизавета Федорівна була вивезена в місто Алапаєвськ, де незабаром була скинута в шахту більшовиками. Разом з нею добровільно мученицьку смерть прийняла і черниця Варвара. А в 1921 році святі мощі преподобномучениць княгині Єлисавети Федорівни таінокині Варвари були перевезені до церкви Святої Марії Магдалини в Єрусалимі.

У 1934 році навколо церкви розташувалася жіноча православна обитель. Її заснували дві англійки, що прийняли православ'я – черниці Марія (Барбара Робінсон) і Марфа (Аліса Спротт).

На території монастиря археологами була виявлена частина сходів біблійних часів, по яким Ісус сходив до Єрусалиму. На згадку про ці події тут побудована маленька каплиця. Сестри дуже шанують це святе місце: щорічно до Вербної Неділі каплицю прикрашають пальмовими гілками, на щаблях завжди квіти.

Увійшовши всередину церкви Святої Марії Магдалини рівненські паломники звернули увагу на чудовий іконостас з білого мармуру з бронзовим орнаментом, ікони, виконані художниками Василем Верещагіним і Сергієм Івановим. В храмі прочани приклалися до великої кількості святинь.

Також, паломники відвідали Гробницю Пресвятої Богородиці – величну християнська святиню, яка розташована в Гефсиманії біля підніжжя західного схилу Оливної гори, в Кедронській долині, в Єрусалимі.

За переданням, відомим з IV ст., Богородиця упокоїлась в Єрусалимі в 57р. у віці 72 років і була похована на сімейному кладовищі, де були поховання її батьків Іоакима та Анни і праведного Йосифа Обручника.

Гробниця Богородиці була розкрита за рішенням Шостого Вселенського собору, за переказами, в ній були знайдені пояс і похоронні пелени. Храм знаходиться під землею, вхід до нього з півдня. Від входу вниз ведуть широкі кам'яні сходи з 48 сходинок. Підземна церква має форму хреста, і в ній знаходиться мармурова Кувуклія (тобто невелика каплиця, трохи більше ніж 2 x 2 м) з гробом Богородиці. Кувуклія має два входи, один із заходу, другий з півночі. Зазвичай паломники заходять в західний, а виходять через північний вхід. За Кувуклією, у східній частині храму, знаходиться чудотворна і дуже шанована Єрусалимська ікона Божої Матері, яка поміщена в кіот з рожевого мармуру. Паломники приклалися до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці і помолилися на цьому святому місці за мир і злагоду в Україні.

Особливе місце в прощі займало проходження дорогою страждань Віа Долороза, Via Dolorosa, на згадку про путь Христа на добровільні страждання заради нашого спасіння.На ВіаДолороза знаходяться дев'ять з чотирнадцятизупинок Хресноїдороги Христа. Останні п'ять зупинок розташовані на території храму Гробу Господнього одній з найбільших святинь християнства. Храм Гробу Господнього (храм Воскресіння), зведений в Єрусалимі на місці, де був розіп'ятий, похований, а потім воскрес Ісус Христос.

Перша церква Гробу Господнього була побудована в 335 році матір'ю імператора Костянтина Великого – святою Єленою. У досить похилому віці, після прийняття християнства, вона здійснила паломницьку подорож до Єрусалиму. У той час на місці нинішнього Храму знаходився язичницький храм Венери, побудований при імператорі Адріані. У підземеллі храму Єлена знайшла вхід до печери з Гробом Господнім. Також нею був знайдений і хрест, на якому розіп'яли Ісуса Христа.

Існує передання, що Єленою було знайдено три хрести і для того, щоб визначити, який хрест істинний, вона прикладала їх до покійного, якого проносили повз похоронної процесії. При дотику істинного хреста, сталося чудо воскресіння.

За багатовікову історію Єрусалиму Храм неодноразово руйнувався, перебудовувався, переходив під владу то християнських, то мусульманських правителів. У тому вигляді, в якому він існує зараз, Храм був відбудований в 1810 році після величезної пожежі.

Сучасний Храм Гробу Господнього складається з трьох основних споруд: храму на Голгофі, каплиці Гробу Господнього і храму Воскресіння.

Територія Храму строго розділена між шістьма християнськими конфесіями: греко-православною, римо-католицькою, сирійською, коптською, ефіопською і вірменською. Це угода, прийнята в 1852 році, відома як «статус-кво». Кожній конфесії відведені свої години для молитов і навіть жоден цвях не може бути вбитий без загальної згоди.

Такий поділ нерідко служить причиною конфліктів між представниками різних конфесій, тому з середини ХІІ століття ключі від Храму Гробу Господнього зберігаються в мусульманській сім'ї, а представник іншої мусульманської родини - Нусейбе - щодня відкриває і закриває ворота Храму. Ключі від Храму передаються в цих сім'ях старшому синові з покоління в покоління ось вже багато віків.

Пройшовши через великий двір, вимощений кам'яними плитами, ви підходите до фасаду Храму з двома великими арками (одна з них замурована), це і є вхід.

За кілька кроків від входу, просто на мармуровій підлозі, лежить камінь миропомазання, місце, де праведні Йосиф і Никодим помазали смирною і алое тіло Ісуса.

Прямо за каменем – стіна Воскресенського собору. Якщо ви пройдете наліво від каменя, то потрапите у велику ротонду центральної будівлі Храму, у центрі якої піднімається мармурова каплиця (Кувуклія). Каплиця перекриває печеру Гробу Господнього (де був похований Ісус) і ділиться на дві частини: приділ Ангела і власне Гроб Господній.

Два віконця в приділі Ангела служать для передачі всім молільникам Благодатного Вогню, який щорічно сходить у Велику Суботу перед Пасхою.

За традицією, у Велику Суботу патріархи Греко-православної і Вірменської Церков входять в Кувуклію. Патріарх грецької Церкви входить в печеру Гробу Господнього і молиться про дарування вогню. Патріарх Вірменської церкви залишається в приділі Ангела. У його обов'язки входить спостерігати за тим, щоб грецький патріарх не запалив вогонь за допомогою природних засобів.

Коли вогонь спалахує, грецький патріарх виносить палаючу лампаду, від якої вірменський патріарх (останнім часом архімандрит) запалює свічки (зв'язки з 33-х свічок, за кількістю років земного життя Христа), потім обидва священнослужителі виходять до віруючих.

Друга частина каплиці, Гріб Господній, являє собою маленьку печерку, де насилу можуть поміститися 3-4 людини. Це кам'яне похоронне Ложе, висічене в природній скелі. За єврейським звичаєм, тіло Христа було покладено головою на захід, а ногами на схід.

Щоб запобігти спробам молільників відколоти і забрати з собою шматочки каменю, Ложе було закрито плитою з білого мармуру. Другою святинею Храму Гробу Господнього є Голгофа.

До вершини гори, де був розп'ятий Ісус ведуть мармурові сходи. Голгофський храм розділений на дві частини. Місце, куди був вкопаний хрест, позначено срібним колом, а передбачувані місця, де стояли хрести двох розбійників, страчених з Ісусом на Голгофі, позначені двома чорними колами. У заскленому віконці можна побачити тріщину в скелі, яка утворилася при останньому подиху Ісуса Христа.

Третя частина Храму Гробу Господнього – Храм Воскресіння. У його центрі на мармуровій підлозі на невеликому підвищенні встановлена кам'яна ваза, що символізує «пуп землі». У підземеллі, до місця знаходження Хреста Господнього, ведуть сходи. Вважається, що саме тут цариця Єленазнайшла дерев'яний хрест із цвяхами.Також до складу Храму Гробу Господнього входять численні прибудови, каплиці і монастирі, що належать різним конфесіям. З впевненістю можна сказати, що Храм Гробу Господнього в Єрусалимі є священним центром християнської релігії.

Побували рівненські паломники і в монастирі святого апостола Марка, що належить до Сирійської Церкви і розташований на місці, де, за переданням, знаходився будинок Марії, матері апостола і євангеліста Марка. У будинку Марії переховувався апостол Петро після втечі з темниці: «І роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоана, званого Марком, де багато людей зібралися і молилося» (Діян. 12, 12).

Це місце вважалося святинею з ранніх днів християнства і згадується в різних джерелах з IV століття (зокрема, святим Кирилом Єрусалимським і паломником з Бордо).

Рання історія самого сирійського монастиря практично не простежується. Відомо, що багато орнаментована церква святого Марка відноситься до XII століття. Члени сирійської яковитської громади втекли до Єгипту перед приходом до Єрусалиму хрестоносців (1099), і їх власність була передана знатному франкському лицареві Гофф. Він був 1103 р узятий в полон в Єгипті, і вважали, що в полоні він помер. Яковитам віддали їхню ділянку, але коли Гофф повернувся живим в 1137 році, виник неприємний казус. Втручання королеви Мелисандри дозволило Сирійській Церкві утримати за собою власність.

У церкві зберігається ікона Пресвятої Богородиці, авторство якої сирійська традиція приписує самому апостолу і євангелисту Луці. Іншої священної цінністю є різьблений патріарший трон, встановлений тут в XV столітті, коли сирійська яковитська громада втратила всі інші церкви в Єрусалимі і монастир святого Марка став резиденцією сирійських патріархів.

Зараз тут центр сирійської громади. Кам'яну купіль біля південної стіни в середньовіччі вважали місцем хрещення Діви Марії. Крім того, це «альтернативне» місце Таємної Вечері і Сходження Духа Святого на апостолів.

Також паломникизРівного перебували на святій горі Фавор, якадля християн усього світу є великою святинею, адже саме вона вважається горою Преображення Господнього, незважаючи на те, що назва гори не згадується в Євангеліях: «Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних, і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло. І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте. І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались. Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся. Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса. І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих» (Мф. 17, 1 – 5). Тут рівняни приклалися до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яка знаходиться в прекрасному храмі фаворської обителі.

Окрім цього паломники мали можливість зануритися у святі води річки Йорданз благословенням священиків.Помолилися на горі Блаженствде Господь дав Новозавітній закон – дев’ять заповідей. Відвідали біля Капернаумуцеркву дванадцяти Апостолів та подвір’я монастиря рівноапостольної Марії Магдалини, що знаходяться на берегахГалилейськького моря. Також побували біля «Дерева Закхея» в грецькій православній церкві Святого пророка Єлисея, що в старовинному місті Єрихоні.

Рівняни зійшли на Сорокаденну гору де знаходиться Наскельниймонастир «Каранталь» або «Спокус»– місце, де диявол спокушав Ісуса Христа.Обитель отримала свою назву від гори, яку перші християни назвали «Гора Спокус». Монастир Спокус був визнаний Святою Єленою в якості одного з «святих місць» під час її паломництва у 326 р.

У 630-х роках Палестина, в тому числі і Єрихон були завойовані арабами ісламського халіфа Умараібналь-Хаттаба. Коли хрестоносці відвоювали цю область у 1099 році, вони побудували дві церкви на цьому місці: одну в печері на пів-дорозі до скелі, а другу на вершині гори. Вони називали це місце «MonsQuarantana» (від Quaranta — сорок), тобто за кількістю днів перебування там Ісуса у пості.

Земельна ділянка, на якій побудований сучасний монастир, була придбана Єрусалимською патріархією у 1874 році. У 1895 році монастир побудований навколо печери з каплицею. Даний храм був зведений саме в пам'ять про сорокаденний піст Господа Який Сам постив і звелів робити те ж Своїм ученикам.

Перший монастир на горі Каранталь був заснований в 340 році преподобним Харитоном Сповідником. Зараз монастир Спокуси є одним з найдавніших монастирів зведених в Іудейській пустелі. При уважному огляді гори можна помітити що вся вона поцяткована різними печерами які були вириті першими ченцями-відлюдниками.

Сьогодні насельником монастиря єлише один отець Герасим. За його словами ченці жили тут з VI століття що підтверджують вищезазначені печери в горі Спокуси. Зараз ці келії пустують оскільки сюди вже не приходять нові ченці. Сам отець Герасим служить в монастирі вже 30 років і в нинішній час з ним подвизається тільки диякон Онуфрій.

Незважаючи на те що в монастирі майже немає ченців, він ніколи не пустує за винятком ночі. А все тому що сюди щодня приїжджають паломники і туристи більша частина яких приїжджає саме з України. Особливий інтерес у відвідувачів викликає церква влаштована в найбільшій печері монастиря а також невелика печера яку називають Каплиця Спокуси. Саме тут зберігається камінь біля якого за переданням молився Христос.

Для паломників-християн місце зване горою Спокуси є великою святинею, де усвідомлюється вся неміч і гріховність, місцем де хочеться молитися слізно всім серцем, очищаючи хвору душу перед Господом. Це святе місце ніби закріплює спогади про Ісуса Христа, який на горі Каранталь провів сорок днів протистоячи спокуснику у великому пості та молитві.

У монастирі є балкон з якого відкривається чудовий вигляд на місто Єрихон, на південь Іудейської пустелі до самого Мертвого моря, на ущелини і схили навколишніх гір, на печери, що були в ранні часи келіями для перших насельників монастирського міста на горі Каранталь.Тут паломники помолилися за мир і злагоду в Українській державі та подали записки.

Відвідалирівняни також монастир святого Герасима Йорданського, який є одним з найстародавніших і строгих монастирів в Іудейській пустелі. Заснована ця обитель в 455 р і розташована в декількох кілометрах від річки Йордан і від найдавнішого міста Єрихон.

У життєписах великих ченців і святих Кирила Скифопольского, складених приблизно в 559 році, міститься найбільш повна інформація про життя в монастирях, яка дійшла до нас з тих часів. Так, там описується житіє і подвиги ченців лаври преподобного Герасима: «ті, що вступили у чернецтво жили (спочатку) у монастирі і виконували в ньому обов'язки чернечі; а ті, які привчили себе до частих і тривалих трудів і досягли деяких ступенів досконалості в подвижницькому житті, жили в келіях. Відлюдники так мало дбали про мирські речі, що не мали нічого, крім одягу, не мали навіть іншого одягу. Постіль їх була не що інше, як рогожа. У келії знаходився ще сосуд з водою, який служив і для пиття і для змочування пальмових прутів. Коли вони виходили з келії, то не зачиняли її, щоб, хто побажає, міг увійти до келії і взяти, що потрібно з незначних речей, які там знаходилися: так вони мало прив'язані були до мирських речей. Не дозволялося нікому в келії розводити вогонь і споживати варену їжу. Коли одні пустельники прийшли до преподобного Герасима просити дозволу розпалювати в келіях вогонь, гріти воду, їсти варену їжуі читати при світильнику, то великий старець сказав їм у відповідь: «якщо ви хочете так жити, то вам набагато вигідніше бути в монастирі. Але в продовж всього життя могоніколи не дозволю, щоб це було у пустельників». Жителі Єрихону, почувши, що життя старців у авви Герасима таке строге і безутішне, встановили собі за правило в суботу і недільний день приходити до них і приносити їм якусь утіху. Багато хто з подвижників, дізнавшись, що жителі Єрихону приходять до них з таким наміром, уникали і ухилялися від них.

У 1185 році монастир відвідав грецький паломник Іоан Фока, який у своєму описі розповідає таку історію: «У поміж монастирями Предтечі і Каламона знаходиться зруйнований дощенту течією Йордану монастир Святого Герасима, – у ньому майже нічого не видно, крім незначних залишків храму, двох печер і замкнутого стовпа, в якому затворився великий старець Івір, вельми симпатичний і дивовижний. Відвідавши його, ми дуже багато отримли користі з зустрічі з ним, тому щоякась божественна благодать властива старцю».

Сучасні будівлі монастиря були побудовані в кінці XIX століття, за сприянням Російської Духовної Місії на стародавніх фундаментах монастиря візантійського періоду (VI століття) і на руїнах церкви XII століття монастиря Каламон.

Зовні монастир преподобного Герасима схожий на фортецю-замок, укріплений контрфорсами. До монастирських будівель примикає просторий двір, в якому спокійно і затишно серед рослинності. З дороги монастир виглядає як оазис серед пустелі.

З великою радістю паломники поверталися до свої домівок дякуючи Господу Богу за можливість перебування на Святій землі.

Можна багато розповідати про величні святині Святої землі,про цеособливе місце на планеті Земля. Тут, кожна людина, незалежно від своєї національності, своєї культури відчуває особливу присутність Божої благодаті. Господь нам дав Святе Писання, існує дуже стійка традиція Церкви, яка зберігає євангельські істини, але також Всевишній благоволив зберегти для нас місця, пов'язані з життямГоспода Ісуса Христа, які є історичними доказами правдивості всього того, про що розповідає нам Євангеліє. Через ці святі місця ми видимим чином доторкаємося до життя,чудес, подвигів, смерті, страждань Господа з Його народженням, Воскресінням і Вознесінням на Небеса.Саме тому кожен християнин повинен відвідати ці святі місця, принаймні, один раз у житті, а якщо вийде, то й більше. Тут ми насичуємося невимовними джерелами благодаті, черпаємо силу для свого духовного життя, усвідомлюємо важливість віри в нашому існуванні.

Кожне паломництво на Святу землю, для нас православних українців є також проповіддю і засвідченням всьому світові великої духовності нашого побожного українського народу, засвідченням того, що в Україні існує Помісна Православна Церква, Церква вірними котрої є більшість православних християн в українській землі і що це не маргінальна структура, а велика Православна спільнота, яка має зайняти гідне місце в сім’ї інших Помісних Православних Церков світу не зважаючи на різні підлі наклепи і підступи Москви. Ми православні українці свято віримо в це і вважаємо що вже близьким є той час коли це станеться, тому що на нашому боці правда, а де правда там перебуває Бог ЯкийСам свідчить про Себе: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14,6).

прот. Миколай Капітула,

головний координатор паломницького центру «Воскресіння»