Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 09 листопада 2015, 20:57

Перегляди: 1826

Заснований цей монастир в 1197 р. Престольне свято 21 Листопада / 4 грудня, в день Введення в Храм Пресвятої Богородиці.

Хіландар (серб. Хиландар, грецьк. Χιλανδαρίου) – один з афонських монастирів, що займає в Святогорській ієрархії 4-е місце. Належить Сербській Православній Церкві і є однією з найбільших сербських релігійних святинь. Знаходиться на північно-східній стороні Афонського півострова. Монастир заснований святим Савою, згодом архієпископом Сербським, наприкінці XII і на початку XIII століть, за царської помочі його батька і родичів, і залишався винятковим пристановищем для сербів ...

Заснований цей монастир сербським кралем (королем) Стефаном I Неєманом і його сином Радко. Останній, хоча і був королевичем і передбачуваним спадкоємцем престолу, обрав замість вельможного життя, житіє чернече. Він таємно прибув на Афон у монастир Солунца (Старий монастир), де став ченцем на ім'я Сава. Потім він пішов звідти і влаштувався в Ватопед. Незабаром його приклад наслідував батько, який до того часу теж перебував у монастирі Студениці у Сербії, прийнявши в чернецтві ім'я Симеон. Обидва ченця перебували тут, поки на прохання нового короля Сербії Стефана II Ватопедський монастир не передав їм спорожнілу до того часу Хіландарську пустинь. Прибувши в монастир, монахи відразу ж стали піклуватися про його відновлення і розширення.

Пізніше Сава виїхав до Сербії, де став архієпископом, а Симеон до кончини перебував у монастирі. Незабаром після їх смерті Сербська Православна Церква приєднала батька і сина до лику святих.

Розквіт монастиря тривав і в наступні століття – сербські царі грошей на монастир не шкодували. У XIII і XIV століттях Хіландар став духовним центром, звідки вийшли багато керівників Сербської Церкви. З благодійників монастиря виділяється Мілутін (1282–1321 рр.), який подбав про зміцнення оборонних споруд монастиря проти піратів, щобезчинствувалина Афоні. Хіландар отримав і багаті володіння в Сербії, які приносили йому великий матеріальний дохід. Не обійшли увагою сербський монастир і візантійські імператори з династії Палеологів, про що свідчать численні хрисовули (золоті булли), що зберігаються в архівах монастиря.

На відміну від багатьох інших монастирів, які втратили з падінням Візантійської Імперії благодійників, Хіландар процвітав протягом усього періоду турецької окупації.

У XVI і XVII століттях монастир перебував під захистом волоського господаря і російських царів. У 1722 році сильна пожежа знищила більшу частину монастиря, посиливши і без того скрутне його існування. Від великих боргів і повного розорення Хіландарврятував сербський цар Олександр I, який відвідав монастир після пожежі. Сприятливий період, щорозпочавсяпісля цього в історії обителі триває до сьогоднішнього дня.

Але монастир не завжди був сербським за національною приналежністю. Після затвердження на Вселенському троні архієпископа Іпекіу(1676), тут оселилися болгари – в цей час більша частина Афону була болгарською. У 1896 році, після відвідування обителі царем Олександром Овреновічем, який виплатив всі борги монастиря, тут знову оселилися серби.

Святині
Соборний храм освячений на честь Введення в храм Божої Матері. Тут у соборі над ігуменських місцем стоїть ікона Божої Матері Троєручниця, вона належала церковному піснеписцюпреподобномуІоануДамаскіну і тепер називаєтьсяНастоятелькою обителі... Вона є головною святинею монастиря –«Тріхерусса» (українською–«Троєручиця»)

Передання
Троєручиця була особистою іконою святого преподобного Іоана Дамаскіна (8 ст). У період іконоборства святий, відстоюючи ікони, писав листи імператору-іконоборців Леву III Ісавру. А той, щоб виправдати себе, обмовив його перед сарацинським князем, який наказав відрубати святому руку. Преподобний Іоан з відтятою кистю прийшов до ікони Богоматері, яка була у нього вдома, і попросив зцілити його. Кисть чудесним чином зрослася і святий Іоанна згадку про це чудо приробив кисть зі срібла до ікони.

Друга чудотворна ікона Божої Матері, Попська. З цією іконою відбуваються хресні ходи і водосвяття.

Третя ікона Богоматері, яка незгоріла в 1722 році під час пожежі. Вона знаходиться в дохіарній.

Четверта ікона Божої Матері Акафісна

Передання про неї:

Одного разу екклесіарх (паламар), намагаючись запалити перед нею лампу, не міг цього зробити, тому що ікона знаходиться біля північних дверей, де постійно був постійний протяг. Нарікаючи паламар промовив і, не засвітивши лампади, хотів вийти, але уражений гнівом Богоматері за своєбезумство і нетерплячість впав, і його знайшли перед іконою без свідомості.

Ікона Божої Матері, називається Акафісною, оскільки, як вважають перед нею колись читали акафіст. Ця ікона не згоріла під час пожежі, що була в обителіу 1837 році.

Біля південної стіни знаходиться гробниця св. Симеона, батька св. Сави. Над гробницею в'ється виноградна лоза, плодам якої приписують цілющі дії, особливо для неплідних подружніх пар. Мощі преподобного Симеона, що виділяють миро, перенесені були сином його, св. Савою, до Сербії.

Серед святинь сербської обителі – двічастинки Чесного Древа Хреста Господнього, частини тернового вінця, посоха і савана Господа нашого Ісуса Христа, частина відпиляного лику пророка Ісаї, права нога святого Пантелеймона, права рука Никифора, Патріарха Константинопольського, частини мощей святих великомучениць Варвари і Катерини.

Крім собору є паракліси (каплиці):
1) Покрова Пресвятої Богородиці;
2) св. Архангелів;
3) св. Предтечі Господнього Іоана;
4) свв. дванадцяти апостолів;
5) св. первомуч. Стефана;
6) св. сорока мучеників;
7) святителя Миколая Чудотворця;
8) св. великомуч. ДимитріяСолунського;
9) препод. Симеона і Сави Сербських ктиторов обителі і
10) св. великомуч. і побідоносця Георгія
Поза обителлю при келіях 30 церков
Сьогодні в монастирі живе 20 монахів.

протоієрей Миколай Капітула,

головний координатор паломницького центру «Воскресіння»