Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 15 листопада 2015, 11:16

Перегляди: 1670

14 листопада 2015 р. в день пам’яті святих безсрібників і чудотворців Косми і Даміана Асійських і матері їхньої святої Феодотії з благословення Високопреосвященнійшого Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького паломницьким центром «Воскресіння» було організовано перше паломництво до святинь древнього міста Житомира.

Під час прощі прочани взяли участь у Божественній літургії, яка звершувалась у Михайлівському кафедральному соборі.

Після завершення Богослужіння про історію та сьогодення собору розповів рівнянам клірик кафедрального храму протоієрей Олександр Стахурський. Також паломники мали можливість прикластися до святинь собору: ікон з частинками мощей прп. Феодора, кн. Острозького, прп. Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, прп. Амфілохія Почаївського, вмц. Вавари, Сщмч. Кипріана і мц. Юстини. Помолилися перед ковчегом із частинками мощей 100 святих угодників Божих. Окрім цього велике духовне враження отримали прочани помолившись біля чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиці». Слід зазначити, що велика кількість людей приходить щодня на молитву до цієї ікони і всі, хто з вірою прикладається до святині отримують зцілення від хвороб душевних і тілесних. Воістину велика сила Богоматері!

Слід відзначити, що собор святого Архістратига Михаїла вже більше 150-ти років є окрасою Житомира і має свою складну і цікаву історію. Побудований цей храм на кошти житомирського купця Михайла Хаботіна. Загальні витрати на храм склали величезну суму — близько 37 тисяч карбованців. Це майже вдвічі перевищувало річний бюджет Житомира, який у ті роки коливався у межах 20 — 21 тисяч карбованців. Але, незважаючи ні на що, благодійник здійснив свій задум, і у 1856 році Свято-Михайлівський собор було освячено.
Після смерті благодійника, його поховали під вівтарною частиною церкви. У роки радянського панування його останки більшовицькі нелюди викопали, після чого їх доля невідома.

Саме у Свято-Михайлівському соборі був хрещений Святослав Ріхтер.

Після Жовтневого перевороту і до 1927 року церква діяла як храм Української Автокефальної Православної Церкви. Під приводом ремонту храм закрили, після цього будівля церкви довгий час використовувалася не за призначенням. Тут розташовувався склад, а обіцяний ремонт так і не почався. У роки Другої світової війни храм повернули віруючим, він залишався діючим до 1960 року. Тоді були знесені малі куполи храму і зруйнована дзвіниця. Собор був частково перероблений під службові приміщення. Тривалий час тут знаходився обласне товариство «Знання», а згодом — театр ляльок. У підвалі розташовувався склад.

21 листопада 1991 року приміщення храму було повернуто релігійній громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату, розпочалися служби. Настоятелем був призначений протоієрей Богдан Бойко. Після варварських руйнувань храм довелося відроджувати знову. Реконструкція продовжується і до сьогодні, розпочався настінний розпис, адже з давніх часів на стінах собору уціліли два фрагменти іконопису.

Завдяки старанням прот. Богдана та парафіян собору при кафедральному храмі діє велика Недільна школа в котрій на сьогодні навчається близько 800 дітей. Для занять вихованців школи влаштовано трьохповерхове приміщення де окрім навчальних аудиторій діє домова церква, де моляться викладачі, вихованці та їхні батьки.
Після Михайлівського храму рівненські паломники відвідали Свято-Преображенський кафедральний собор. Цей прекрасний православний храм є пам’яткою архітектури і окрасою міста Житомира. Зведена святиня на місці зруйнованої василіанської церкви (1771). Висота собору 53 метра. Колись на дзвіниці був установлений головний дзвін вагою 500 пудів.

У зв'язку зі складністю робіт у спорудженні собору брали участь робітники, що будували в 1818–1858 роках Ісаакіївський собор у Петербурзі. Цей храм є одним з найбільших і найвеличніших в Україні. В Преображенському соборі рівняни приклалися до святинь храму: Пряжівської чудотворної ікони, ікони з частинкою мощей прмц. Анастасії Римлянки, мощей сщмч. Павла Житомирського.

Потім прочани відвідали Свято-Анастасієвський ставропігійний жіночий монастир, що знаходиться недалеко від Житомира, на руїнах колишньої графської садиби, де в радянські роки розташовувався протитуберкульозний санаторій. Сьогодні жіноча обитель святої преподобномучениці Анастасії Римлянки розвивається трудами і молитвами лагідних інокинь. Саме їхніми стараннями милістю Божою тут з'явилися акуратні келії, невеликий храм і красивий собор. Район цей носить поетичну назву Мальованка.

Вогник живої віри запалився тут ще навесні 1999 року. З тих пір сестри монастиря постійно відчувають незрима присутність своєї небесної покровительки - Анастасії Римлянині, яка є і покровителькою міста Житомира. Щодня велика кількість прочан прибуває до цього монастиря. Багато хто впевнений, що монастир зводиться дивом Божим і молитвами засновниці монастиря схимонахині Рафаїли (названої на честь Архангела Рафаїла, цілителя хвороб).

Колись матушка Рафаїла була Ніною Чернецькою. У дев'ятирічному віці захворіла на кір. Неправильне лікування тільки погіршило і без того слабке здоров'я дівчинки. Маленьку Ніну паралізувало, і вона залишилася інвалідом на все життя. Від пережитого горя помер її батько Євстафій. А мати Олена продовжувала з любов'ю доглядати за дочкою. Жили дуже бідно, сподіваючись на милість Божу. У двадцять чотири роки Ніна прийняла чернецтво (рясофор), в тридцять п'ять постриглася в чернецтво з ім'ям Серафима. Її приклад наслідувала мати, прийняла постриг з ім'ям Магдалина.

Після смерті матері дочка залишилася під опікою духовних сестер. Жінки, які оточували матушку Серафиму, прийняли чернецтво і залишилися жити в її будинку. У 1998 році матушка смертельно захворіла і з благословення Преосвященного Єпископа Гурія прискорено постриглася у велику схиму з ім'ям Рафаїла. І сталося диво - матушка вижила! А незабаром житомирська влада передала аварійні будівлі санаторію, що знаходиться в сосновому бору, під будівництво жіночого монастиря.

Судячи з відгуків паломників, життя схимонахині Рафаїли - виключно рідкісний приклад того, наскільки сила духу і молитви може долати фізичну неміч. Матушка пересувалася тільки в колясці, без сторонньої допомоги не могла ні сісти, ні лягти, ні навіть повернутися. Але поспілкувавшись з нею, люди з подивом виявляли: це не для неї, це їм потрібна її допомога. У маленькій тендітній жінці було стільки внутрішньої сили і стільки знання, що до неї за порадою приходили різні люди - і прості, і ті, що займали високі посади. Кожен, хто побував у матушки Рафаїли у святій обителі, відносив в серці частинку теплої материнської любові і благодаті.

Про що молилася ночами стариця, позбавлена з дитинства можливості рухатися, коли в години її нічної самотності стукав дощ по карнизу її келії і вітер шумів в сосновому бору? Або, коли над обсипані снігом соснами сходила місяць, а вона лежала на своєму крихітному дитячому ложі і була наодинці з Богом. Про що вона розмовляла з Ним?

Чергова келійниця, що відпочивала поруч на зсунутих стільцях, повинна була тричі за ніч змінити положення матушки, щоб висхле тіло не затікало. До того ж матушка часто і тяжко хворіла, хоча ніколи не можна було побачити її засмученою або роздратованою.

Лікарі Київської лікарні імені академіка Шалімова, де схимонахиня Рафаїла проводила останні дні свого земного життя, дивувалися: як могла в знекровленому крихітному організмі утримуватися всі ці роки душа, адже Нерухоме з дев'ятирічного віку тіло матушки важило 16 кілограм. Однак, не всі знали, що перед ними не безпомічна вмираюча людина, а сповнена благодаті Святого Духа подвижниця, воїн Христовий.

50 років несла вона неймовірно важкий і за людськими мірками немислимий хрест хвороб. Проте юна Ніна Чернецька, що стала черницею Серафимою, а потім і схимницею Рафаїлою, зуміла не просто вижити, але жити активно і повноцінно, а в кінці свого земного шляху створити в мальовничому лісі під Житомиром дивовижну за красою і благодаттю обитель. Вінцем її став вибудуваний під керівництвом матушки Рафаїли 49-метровий собор на честь Анастасії Римлянині, покровительки Житомира, і преподобного Серафима Саровського - мабуть, один з найбільших за масштабами з новозведених на Україні.

У процесі спілкування з матушкою Рафаїлою багато хто змінювалися, деякі згодом навіть приймали чернецтво. А освічена молодь рішуче повертала свою кар'єру в сторону богословських шкіл і священства.

Потік людей до шанованої могили схимонахині Рафаїли (Чернецької), що спочила 16 грудня 2005 року, напередодні дня пам'яті великомучениці Варвари, особливо шанованої матушкою, не вичерпується і після її смерті.

Після Свято-Анастасієвської обителі рівненські паломники відвідали також місце будівництва православного храму святого великомученика Георгія Побідоносця, який розташований на території Олієвської сільської ради, у передмісті Житомира. Будівництво церкви розпочато в квітні 2014 року. Храм побудований в грузинському стилі. Варто відзначити, що при храмі, стараннями фундатора Георгія Кварацхелія, діє недільна школа. Про будівництво храму і перспективи в майбутньому для прочан розповів священик Павло Ядчишин. Як розповів отець Павло в день коли освячували хрести перед початком чину освячення та під час молитви на блакитному небі з'явилося декілька знамень Чесного і Животворного Хреста та куля у вигляді різних кольорів, нагадуючи своїм виглядом веселку.

Неймовірне видовище могли спостерігати всі присутні. Чудо тривало протягом звершення усього чину освячення. Всі присутні молилися в цей день з великою радістю, дякуючи Господу за милість, що вони дочекалися цього часу, коли на їхньому храмі був поставлений святий хрест. По завершенні освячення усі присутні поклонилися хресту, після чого його встановили на бані храму. Як тільки хрест був поставлений на церкві, небо стало чистим. Поки що тут ще не проводяться богослужіння, але з помічу Божою вже в найближчому майбутньому буде підноситись молитва не тільки українською мовою, а також і грузинською.

Рівняни поверталися додому сповнені вражень і духовної радості оскільки з Божою помічу мали можливість відвідати святині такого, ще не знайомого м. Житомира.

протоієрей Миколай Капітула,

головний координатор паломницького центру «Воскресіння»