Парафіяни і хористи кліросного хору Свято-Михайлівського храму Млинова на чолі із настоятелем протоієреєм Тарасом Варваруком та протоієреєм Тарасом Лазукою привітали із 90-ю річницю від дня народження колишнього клірика Свято-Покровського храму Млинова прот. Леонтія Тростянчука.

Завітавши на гостину до ювіляра, усі були приємно вражені бадьорістю його духу, бажанням бути безпосереднім учасником подій, які відбуваються у його житті.

Спочатку прот. Тарасом Варваруком та прот. Тарасом Лазукою було відслужено молебень за здоров’я ювіляра, а потім усі присутні висловили привітання імениннику та вдячність за багаторічну працю на ниві Христовій.

Багато цікавого і вражаючого почули ще раз усі від о. Леонтія про його життя, про шлях до священства.

Народився він у с.Пекалів Млинівського району. З дитячих років відвідував церкву, любив спів, церковні обряди, які заполонили його дитяче серце. Однак із приходом на Західну Україну радянської влади втілювати в життя свої духовні бажання було дуже не легко. А от у 1942 році не зміг уникнути долі остарбайтера і на довгих 3 роки попрощався із рідною землею. Увесь цей час сумував за домівкою, неодноразово повертався думками до рідного краю.

Саме там, у Німеччині, зустрівся із землячкою Марією родом із с.Малин Млинівського району і довідався, що у неї вся сім’я загинула під час жахливої малинської трагедії.

Після визволення у березні 1945 року Леонтій та Марія міркували, яку дорогу їм обрати: додому, де на них могло чекати ув’язнення або заслання, чи за океан. Однак і до родин тих, хто не виявив бажання повертатися додому, теж вживалися відповідні заходи, тож Леонтій, уболіваючи за родину, вирішив їхати додому і Марію забрав із собою.

Уже тут, в Україні, вони побралися та обвінчалися і розпочали своє спільне життя, народивши 3 дітей. Із часу повернення додому Леонтій працював і відвідував церкву, а у 1947 році став псаломщиком. Свої обов’язки він виконував сумлінно і у 1975 році отримав запрошення від благочинного отця Петра Устянчукастати псаломщиком-регентом у Млинівському храмі. Церковне служіння він поєднував із роботою у побуткомбінаті, оскільки за фахом був кравцем. Згодом з ініціативи нового благочинного о. Адріана Панасюка, Леонтій Данилович приймає сан диякона.

Зі здобуттям Україною незалежності диякона Леонтія було рукоположено на священика. До цього він ішов усе своє свідоме життя, хоча зі смирення довго не зважувався як на одну, так і на другу духовну ступінь. Півтора десятка літ прослужив о.Леонтій у Свято-Покровському храмі, допомагав становленню кліросного хору, дав путівку у світ релігійного пісне співу багатьом хористам теперішнього Свято-Михайлівського храму, які пам’ятають його науку, по-батьківськи теплу, щиру, разом із тим вимогливу, адже церковний спів – це особливе тонке мистецтво прославлення Бога.

Пригадуючи усе це, о.Леонтій ніби знову проживає ті миті; відчувається хвилювання у голосі, коли говорить про Німеччину, повоєнні часи, і вчуваються нотки теплоти, любові і ніжності, коли згадує про батьків, дружину, дітей, храм. Однак ні за чим не жалкує, нікого не звинувачує, а усіх любить.

Увесь свій життєвий і священичий шлях о.Леонтій іде із любов’ю, яка "… довго терпить, … милосердствує, не заздрить, … не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!"

Тож хай наступні роки о.Леонтія будуть сповнені чудових миттєвостей, радісних зустрічей, а його наука допомагає іншим у цьому бурхливому житейському морі.

Світлана Швайчук, учитель Недільної школи
Свято-Михайлівського храму Млинова