joomla

Українська Православна Церква (УПЦ; також Українська Православна Церква Московського патріархату, УПЦ МП) — самоврядна православна церква з правами широкої автономії у складі Російської православної церкви на території України (wikipedia).

Ось таке чітке, а разом з тим правдиве й об’єктивне визначення юрисдикційної приналежності УПЦ дає відома усім інформативно-пошукова система Вікіпедія в всесвітній мережі. Інформаційні дані цієї системи практично постійно входять в склад використаних електронних джерел інформації наукових праць дослідників різного напрямку. Як відомо, людина може бути духовно незрячою, блукаючи в бурхливому життєвому морі втративши орієнтир і маяк істини, а може, нажаль, бути й духовно незрячою, коли відстоює неістину, називаючи її правдою. Втім, слід пам’ятати, що за словами Спасителя батьком всякої неправди є диявол (Ін. 8:44).

Минув час 90-х років, коли прихильники Московського Патріархату в Україні вірили "на слово" своїм батюшкам про єдину провідницю в Царство Небесне в Україні - УПЦ, а незалежна від Московського Патріархату - УПЦ Київського Патріархату - безблагодатна і неспасительна. Такі проповіді постійно були просякнуті тезою про те, що Московська патріархія це "Церква-Мати" для Києва. Але такі "словеса" куштувалися та засвоювалися прихильниками Московського Патріархату в Україні людьми, переважно, похилого віку. Частина ж свідомих людей, вже й тоді, шукала відповідь на те, якими були передумови та канонічне підгрунтя утворення УПЦ КП в час постання України, як незалежної держави. Нині ж, в епоху ж вільного доступу до Інтернету, з розвитком, збільшенням та утвердженням УПЦ КП як Помісної Церкви в Україні, набуття потужності духовних навчальних закладів УПЦ КП та абсолютна перевага довіри православними українцями, про що свідчать незалежні соціологічні опитування, - поступово зменшували продуктивність проповідей священнослужителів московського патріархату в Україні про "розкольників і неблагодатних".

Події останніх двох років в Україні: анексія Росією Криму, війна на Донбасі Україні за участю російських військ, духовно пробудили численні громади УПЦ МП, які переходять в лоно УПЦ КП, Церкви з духовним центром в Києві, а не в Москві, як було до того. Не може іноземна Церква в Україні відстоювати інтереси українського народу та України, як держави вцілому. І народ це зрозумів. З широким доступом до церковно-історичних джерел, що пов’язано з появою книг з церковної історії, які виходять із стін Київської православної Богословської Академії УПЦ КП та видавничого відділу Київського Патріархату, з’явилась можливість для багатьох займатись самоосвітою. В ході такої можливості стало цілком очевидно, що "Церква - Мати" для Києва ( тобто московська), виявляється, на півтисячі років молодша своєї дочки, адже єпископська кафедра в Москві з’явилась одночасно з утвердженням патріаршества в 1589 році. Церква - матір для Києва - Константинопольська патріархія. І після того, як київський митрополит вирішив, що йому безпечніше жити у Володимирі та Москві, Константинопіль продовжував призначати київських митрополитів виключно в Києві і виключно з титулом "Київський і всієї Руси".

Ідея ж помісності однієї Православної Церкви в одній державі має тверде та догматично обґрунтоване догматичне підґрунтя, оскілки лише Українська Православна Київського Патріархату, зважаючи історичний, канонічний та догматичний досвід по праву є невід’ємною помісною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, а отже, Помісною Православною Церквою українського народу, утвореною на канонічних основах та у відповідності до історичних традицій Православ’я. Підставами для утворення Помісної Української Церкви є 34 Апостольське правило, а також 17 правило IV Вселенського Собору, 38 правило VI Вселенського Собору та численні історичні прецеденти проголошення автокефалії Помісними Церквами в минулому. Основоположний еклезіологічний принцип, на якому утверджується поняття помісної Церкви у православній традиції, передбачає ототожнення Церкви з євхаристійною общиною, очолюваною єпископом. Де звершується Євхаристія, там і Церква у своїй повноті як Тіло Христове. Поняття помісної Церкви випливає з того, що Євхаристія здійснюється в даному місці і з’єднує у своїй кафоличності всіх членів Церкви, які живуть у ньому. Церква помісна, коли реальність спасіння Христового укорінена в місцевій конкретній ситуації з усіма її природними, соціальними, культурними та іншими характерними особливостями, які складають життя і думку народу, який населяє це місце. Будучи єдиною за сутністю, Церква поділяється на ряд Помісних Православних Церков. Помісні Церкви Христові є зібраннями тих, які не тільки «люблять одне одного як ближніх, але також є співгромадянами Царства Христового, що спільно визнають повноту любові, яка виражена їхнім єдиним Главою, єдиним Господом, єдиним Учителем-Христом». Це не різні або протилежні Церкви, але тотожні одна одній, відділені не ідейно, але територіально, адміністративно. Засновуючи у різних країнах Помісні Церкви, апостоли ставили в цих Церквах пастирів, яким надавали право керувати ними, самостійно влаштовувати їхнє внутрішнє життя, з урахуванням місцевих особливостей та умов. Таким чином, самими апостолами утверджувались Церкви із самостійним управлінням. У Священному Писанні згадуються такі Помісні Церкви, як Коринфська (1 Кор.), Солунська (1 Сол), Галатійська (Гал), Вавилонська (2 Пет.5.13), а також Ефеська, Смирнська, Пергамська, Сардикійська, Філадельфійська, Лаодикійська (Одкр.3), та інші.

У ранній християнській Церкві ординарним звершувачем Євхаристії був єпископ. Всі християни одного міста і найближчих до нього селищ у День Господній збиралися на одну очолювану єпископом Євхаристійну Трапезу. У такій общині були покликані об’єднатися люди різних національностей, культур, соціального положення. Територіальний принцип еклезіології у першу чергу означає, що в одній місцевості повинна існувати тільки одна Помісна Церква, що об’єднує усіх православних християн, які там знаходяться.

Ось що проголошує історико – канонічна декларація, складена Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року:

«В Київському Патріархаті немає відмінності від РПЦ (УПЦ МП) і всього Вселенського Православ’я в питаннях віри та сповідання догматів. Тому Київський Патріархат – не єресь. Чи є в Київському Патріархаті відмінність у питаннях церковного життя? Є проблема у проголошенні автокефалії Української Православної Церкви. Але Православна Церква не має канонів про спосіб проголошення автокефалії або автономії Церков. Це питання не врегульоване канонами і єдності щодо нього у Вселенському Православ’ї немає. Є відмінність у практиці богослужінь – вони відбуваються переважно українською мовою. Але це не тільки не заборонено канонами, але й відповідає словам ап. Павла: «в церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб і інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою» (1Кор. 14:19). Не заборонено служити українською мовою й в УПЦ МП. Таким чином, за змістом правила святого Василія Великого, Київський Патріархат не є і розколом. Київський Патріархат не підпадає і під категорію «самочинного збіговиська». Правило говорить: «Якщо хтось, будучи викритий у гріху й видалений від священнослужіння, не скорився правилам, а сам утримав за собою предстояння та священнослужіння, і з ним відступили деякі інші, залишивши Кафоличну Церкву – це є самочинне збіговисько». Але Предстоятель УПЦ митрополит Філарет законним судом не був викритий у гріху, не скорився він ні правилам, ні неканонічним рішенням Архієрейського собору РПЦ 11 червня 1992 р., тому накладені на нього з боку РПЦ заборони є недійсними.

Таким чином в УПЦ МП немає жодних богословських та канонічних підстав не визнавати хрещення, які звершуються в Київському Патріархаті, а також законність ієрархії Київського Патріархату. Навпаки – УПЦ МП, повторюючи таїнства хрещення, хіротонії та інші, підпадає під осуд церковних канонів. Тому практика «перехрещування» хрещених в Київському Патріархаті є не тільки ознакою богословського та канонічного невігластва в УПЦ МП, але й межує з єрессю.»

Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) була створена згідно догматів, канонів Православної Церкви та правил Апостольських, та Вселенських Соборів. Установи, функції та робота Української Православної Церкви Київського Патріархату відповідають правилам святих Апостолів, отців Вселенських та Помісних Соборів.

Любов же духовенства УПЦ КП до свого народу завжди доводиться на практиці. Така практика взята зі Священного Писання, де ми навчаємося прикладів жертовної любові до свого народу. Пророк Мойсей просив Бога викреслити його з книги життя, але не знищувати єврейський народ за те, що він поклонився золотому тільцю (Втор. 9:13-20; Вих. 32:31-32). Апостол Павло був готовий стати відлученим від Христа заради свого рідного народу – ізраїльтян (Рим. 9:1-5). Тому любов до свого народу не розриває єдності у Христі, а лише утверджує її, якщо, безперечно, така любов не набуває потворних форм ненависті до інших народів чи возвеличення над ними. Еклезіологічна форма Помісності православної Церкви в незалежній державі захищає себе і від того, щоби політики з однієї держави, використовуючи церковну структуру, впливали на життя іншої держави. Що ж стосується юридичного статусу, котрий має та чи інша Помісна Церква, то правовий суверенітет на території держави належить державній владі. Як наслідок, незалежна держава і визначає правовий статус Помісної Церкви. Чужа ж держава не може законодавчо визначати правового статусу Церкви в межах сусідньої чи іншої держави

Якби Московський Патріарх Олексій (Рідігер) не забрав грамоту, котру він давав Митрополиту (нині Патріарху Київському і всієї Руси-України.) Філарету, тоді б Росія втратила більше 70% вірних православних християн, котрі живуть в Україні, адже великим відсотком є саме вірні, котрі живуть в Україні, бо в Росії не дуже сильно розвинена духовна сфера православного християнства, не дивлячись на її велику територію. За якими законами повинно бути так, що те, що знаходиться в Україні, збудовано українцями і засновано ними, належить Москві. Навіть у 17ст. Києво – Печерська лавра, так би мовити, «виготовляла кадри для Росії».

Невідповідною юрисдикційній приналежності виявляється абревіатура московської Церкви в Україні - «УКРАЇНСЬКА Православна Церква». Благо, що сьогодні, внаслідок анексії Криму Росією та загарбницької війни нею на Донбасі, у більшості парафій в УПЦ священнослужителі перестали поминати Московського патріарха. А все це тому, що в українського народу, який втрачає своїх дітей і батьків на цій війні, виникає логічне запитання: чому в незалежній та самостійній, вже європейській державі українське Православ’я повинне бути російським?! На яких таких канонах Вселенського Православ’я обгрунтовується базування Російської Православної Церкви на незалежній, українській землі, яка вже давно, всенародно, через референдум, законодавчо та канонічно позбулася клейма УРСР?! Логічніше. що вони повинні мати назву «Російська Православна Церква в Україні», про що вже неодноразово говорилось. Тому знову констатуємо уривок з історико – канонічної декларації, прийнятої Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року, чітко роз’яснює:

«Київський Патріархат сповідує передану через Апостолів православну віру та сформульовані Вселенськими Соборами догмати, у тому числі Символ віри; вчить про таїнства і богослужіння та звершує їх так само, як і вся Повнота Православної Церкви; має однаковий з іншими Помісними Церквами устрій свого життя, визнає всі канони Православної Церкви та додержується їх. Київським Патріархатом не введено нічого нового ні у віровчення, ні у практику звершення таїнств і богослужіння, ні у канонічний порядок життя Церкви. Зовнішньою ознакою цього є сповідання віри та присяга, які перед звершенням хіротонії здійснює кожен обраний на єпископа. Текст сповідання віри та архієрейської канонічної присяги ідентичний з текстом, який вживається, наприклад, у Московському Патріархаті, окрім назви Помісної Церкви та титулу її Предстоятеля. Тому за всіма ознаками Київський Патріархат належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.»…

Україна є незалежною державою, тому і має канонічне право на те, щоб у ній існувала Помісна Церква із центром у Києві і своїм Першоієрархом. Такою Церквою є Українська Православна Церква Київського Патріархату, вона має усі фактори для проголошення автокефалії, передбачені канонами та історичним досвідом Вселенської Церкви.

прот. Сергій Лучанін,
кандидат богословських наук,
член Національної спілки
журналістів України,
настоятель Св. Преображенської
парафії с. Олександрія