Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 01 квітня 2016, 13:10

Перегляди: 1208

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує!
Тарас Шевченко

Немає народу без власної мови. Українська мова входить в десятку наймелодійніших та найзручніших мов світу – і це факт. Вона розвивається, збагачується новими словами, виходить на новий рівень. Та не єдиною мовою живе народ – кожній людині потрібна віра. Африканці щиро вірять своїм шаманам, Азія – стоїть на колінах перед буддизмом, на сході – звершують намаз восхвалючи Аллаха. Україна ж з давніх давен віддана Православ’ю. Ще в 988 році Святий Володимир Великий охрестив Русь, віддаючи наші душі Богу. Багато води витекло з тих пір, осучаснився побут. Настала пора і задуматись про те, якою мовою звершувати богослужіння і нам, українцям.

На сьогоднішній день в Україні офіційно діє понад 22 тисячі релігійних організацій (громад) майже 80-и конфесій, напрямків, течій, 97,5 відсотка всіх релігійних організацій - християнського спрямування. Є три спрямування сучасних українських церков: католицизм, православ’я та протестантизм.

Православні церкви в Україні це - Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ КП), Українська Православна Церква московського Патріархату (УПЦ МП) та Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).

Останнім часом, чітко вимальовується тенденція серед вірян до зміни конфесійної належності – в час серйозної боротьби проти окупаційної політики ворожої країни свідомість українців змінюється. Адже, як свідчать неодноразові заяви патріарха Кирила щодо УПЦ МП – наче б то Українська Церква на чолі з митрополитом Онуфрієм підпорядковується саме Російській православній церкві. Прослідкувавши за подіями останніх двох років, можна сміливо заявляти, що УПЦ МП веде доволі жорстку антиукраїнську політику та всіляко підтримує агресора. Прикладом цього є поведінка священнослужителів, які відправляють цілі обози на допомогу ворожій Україні армії - в квітні місяці минулого року священиків Московського патріархату з Дубенщини та Млинівщини, що на Рівненщині, вже ловили на тому, як передають зібрану селянами провізію для своїх солдат бойовикам. На запитання чим викликана така поведінка, отець Іоан Савчук, настоятель Підлужської церкви, без еківоків заявив: «А що тут такого? Це ж також люди та їсти хочуть!».

Яскравим прикладом небажанням духовенства УПЦ МП сприймати війну на Сході є й події в селі Солонів, на Радивилівщині. Настоятель місцевого храму неодноразово відмовлявся відслужити панахиду за загиблими патріотами у протистояннях на Майдані та в боях в зоні АТО. Відхилялось і прохання помолитись за Україну, мир та спокій в державі. Проте, священник висловлювався за «єдіноє православіє» з центром в Москві та «канонічєскую церковь» з патріархом Кирилом на чолі. Таке налаштування панотця відкрило очі парафіянам на те, що відбувається насправді, і ті висловили бажання перейти до УПЦ КП, що активно відстоює інтереси України як своєї держави.

В той час, коли Українська Православна Церква Київського патріархату щиро віддана своєму народу, Московський патріархат всім правдами та неправдами відстоює інтереси не своїх вірних, а амбіції своєї верхівки. Зокрема, неодноразово говорилось про бажання Московської митрополії РПЦ взяти під свій контроль якомога більшу частину вірян. В цьому вбачається не лише матеріальна зацікавленість, а й радше політична, адже священики УПЦ МП дуже часто виступають як агітатори та пропагандисти «руского мира». Мабуть саме тому патріарх Кирило під час промови на одному зі своїх виступів перед духовенством, згадуючи про сумнозвісні події в селі Птича Дубенського району, назвав прихожан УПЦ МП «своїм народом» - фактично назвавши українців росіянами. Прослідковуючи за новинами, що видають інформаційні агентства, підпорядковані РПЦ та Російській Федерації можна знайти неймовірну кількість матеріалу, в підтексті якої підривається авторитет Української держави та насаджується ідея величності Росії. Сумно й те,що антиукраїнські діяння з боку релігійної конфесії знаходять відгук і у можновладців. Чи варто згадувати Новінського – незмінного спонсора міжконфесійних протистоянь на Заході країни, чи Гіркіна та Бородая – роботодавців терористів на Сході та спонсорів церковного сепаратизму на Заході. Тобто, висновок проситься сам – УПЦ МП, в єдності з РПЦ, діє не для збереження миру та цілісності України, а абсолютно навпаки.

Проте, така поведінка не є притаманною для всіх священослужителів УПЦ МП. Ще в березні 2014 року митрополит Черкаський і Канівський Софроній зробив офіційний коментар щодо ситуації в Україні. Текст звернення нижче:

«Історія як історія в загальному цінує тих людей, які немає значення де знаходяться та яке мають громадянство, та відчувають в душі хто вони, де їхня Батьківщина та де закопаний їхній пуп. Але таких як у нас українців мабуть немає у всьому світі. Все своє історичне життя, починаючи від Татаро-Монгольского іга, яке скасувало Київську Русь ми слухаємо про зраду. Особливо це було яскраво виражено, оця зрада, в часи Мазепи, коли Батурин оборонявся від Петра Першого. Петро Перший відправив Меншикова розправитись з батуринцями та дав йому вказівку, щоб він знищив повністю та зруйнув все місто Батурин. Та взагалі це було трудно, і з’явився один українець, який надав свою послугу і завів Меншикова в місто. За ніч було вбито 32 тисячі людей від малого і до найстарішого. Це видимий образ, а є ж і невидимий образ зради в наш період. Я розумію - гроші, слава керування, а от совість де? Де совість, де проявлена совість до свого люду? Я не буду казати за всю Україну, я просто кажу за Черкаси, де і в школи, і в медичне училище, де і хліб, і повітря дніпровське з дніпровською водою тече в людині, яка так підло поступила проти свого народу, призиваючи того бандита Путіна. Його не можна по-іншому назвати, я не боюся цього слова - я архієрей в Церкві Божій, разом і з патріархом, яким вони зрадили православних людей на Україні, посилаючи сюди війська з братовбиством її земляків.

І не тільки це. Я б хотів подивитись у вічі міністра культури зі Сміли. Яка в нього культура, чи він знає історію, чи він читав історію, чи він знає наші страждання на Україні, всіх і кацапів в тому числі.

Люди добрі, схаменіться, кому ви служите? Чому ви зрадили Україні і будуєте щасливе життя для росіян, якого НЕМАЄ - щоб ви знали, а не хочете збудувати його на Україні для українців якщо ви такі розумні люди, якщо у вас чуть-чуть більше працює мозок, ніж як на чотири відсотки. Опам’ятайтесь, Бог вам цього не простить! І мені було соромно коли ми з вами зустрічались як приїздили до Черкас. Мені образливо і страшно, образливо за ваших родичів, які ще тут живуть у Черкасах. Зробіть виправлення своїх страшних злочинних помилок проти свого народу, який живе на Україні.»

Сенс сказаного свідчить про те, що ще не все духовенство УПЦ МП втратило здоровий глузд.

Найбільш голосною справою стало й село Птича – світ слідкує за розвитком подій, адже справа набула широкого розголосу завдяки усвідомленню простими селянами ситуації та їх рішучістю відстоювати не лише свої інтереси як релігійної громади УПЦ КП, яка стикається з різноманітними перешкодами з боку РПЦ, а й інтереси Неньки. Селяни пояснюють, що в нелегкий для України час стали на стезю боротьби з Церквою, до якої належали раніше тому, що вона перестала відображати засади людяності, порядності, відданості своєму народу. Зокрема, одним з нюансів, які посприяли на бажання людей долучитись до Київського Патріархату стала й відмова священиків УПЦ МП проводити богослужіння українською мовою, видаючи стилізовану російську під старослов’янську за істинну церковну мову.

Антиукраїнські дії, підкорення московській владі, підтримка ворожої армії та відверта пропагандистська діяльність за Росію в Україні, обливання брудом того, що є святим для українців призводить до того, що відбувається масова зміна свідомості, а звідси й масові переходи від однієї конфесії в іншу. В будь якому випадку, Російська Православна Церква в Україні досягла того, що кожен її хід лише погіршує її становище. Адже громадяни не хочуть приймати чуже та не рідне. Тож, яка Церква насправді є українською ми бачимо за подіями сьогодення.

Аліна Дубовська