Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Субота, 07 травня 2016, 16:18

Перегляди: 1029

Цими днями, ченці Дубенського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря здивували прихожан та туристів міста Гробом Господнім, який робили два тижні.

Про авторство ідеї, реалізацію задуманих планів кореспонденту «Скрині» розповів насельник обителі ієромонах Миколай (Хмарний).

- Отче, розкажіть, будь ласка, у кого виникла ідея створення Гробу Господнього?

- Ідея була спільна. Моя і отця Меркурія. А виникла вона ще взимку, коли розбирали Вертеп. Тоді ми вирішили зробити щось подібне й на Пасху. Ми довго обдумували, що це має бути. Прийшло на думку, зробити щось таке, чого ніде немає. Адже, кожен монастир відрізняється він будь якого приходського храму. Тому й ми захотіли зробити, щось особливе і у нашому монастирі.

- А натхнення, де черпали? Може новітні технології допомагали? Бо, наприклад, важко додуматись, що з паперу може бути каміння.

- Минулими роками я бачив Вертепи, які показували Різдво в печерах, а не в стаєнках, як ми звикли. Каміння там теж було з паперу. Хоча прив’язки до печер ніде нема. А от про Гріб Господній в Єванглії чітко вказано, що він був в саду, в печері. І тому у нас виникла ідея відтворити теж печеру, сад і Воскресіння. Спочатку думали з чого зробити якісний камінь. На початках було трошки важко, але бажання зробити це перемогло будь-які труднощі. Зараз в минуло кілька недоспаних ночей. Також були й невдачі, бо приходилось переробляти.

- А скільки часу збирали матеріали? Як довго робили та хто допомагав?

- Скручувати сам каркас допомагав нам семінарист, який був тут на послуху. Це теж немало важливо, адже каркас – це саме головне, бо з нього починається робота і він має бути надійний, щоб згодом ніщо не падало і все було на своїх місцях.

Сам папір просив у парафіянок, які мають можливість його принести. Одна жінка порадила брати цупкий папір з під цементу, клею та інших будматеріалів. Таким чином нам вдалося назбирати потрібну кількість різних відтінків паперу. Але для парафіян, ідея створення Гробу Господнього була таємницею. Ніхто не знав, що насправді має бути.

- А як Вам вдавалось приховати, адже каркас кріпився в храмі і там кожен день людно?

- Людей дивувало те, що місце, де зараз печера, було сховане під накриттям. Парафіяни запитували, що там таке і що ми задумали. А ми до останньої миті нікому не признавались, що робимо. Бо інакше б, згодом, людям не було так цікаво.

- А коли саме розпочалась робота?

- Робота розпочалась за два тижні до свята Воскресіння. Поки робили каркас, то люди бачили, що щось робиться. А коли приступили до паперового каміння, то прийшлось закривати його, бо були такі випадки, що від людської цікавості в камінні були дірки від пальців. І доводилось переробляти деякі елементи печери. А над печерою прийшлось добряче посидіти. Але не дивлячись нінащо з Божою допомогою нам вдалося все задумане зробити. Далі ігумен Меркурій допомагав мені мити і носити справжнє каміння, адже одна плита важить більше ніж 70 кілограм , а одному тягати такі плити – це фізично важко.

- Бачила, що там й освітлення є, адже гробниця сяє.

- Так. На Різдво з світлом було простіше, адже зірка світили лише в одні точку, а тут мала сяяти уся гробниця. Ми поставили економі лампочки, які не нагріваються і водночас яскраво освітлюють.

- А ще там у вас і пальми ростуть.

- Так, ці пальми ми придбали для того, щоб були в келії і при потребі в храмі. Зараз вони стоять біля Воскресіння. Згодом, можливо, ще якісь вазони докупимо, щоб дійсно було, як в саду. Зрозумійте, якщо є бажання, то будь-які перешкоди легко подолати.

- А як парафіяни відреагували на побачений результат Вашої праці?

- Відреагували емоційно, бо були задоволенні і здивовані побаченим. Казали, що ніколи подібного ніде не бачили. Може й так. Я зробив висновок, що якщо є бажання і ніхто не перешкоджає натхненню, то завжди хочеться робити щось добре і корисне для людей.

- Від почутого і побаченого помітно, що Ви творча особистість. А взагалі у Вас ще багато таких цікавих задумів є?

- Бажання творити щось подібне у мене вже давно, бо не одне зроблено і дасть Бог, ще багато зроблю. Проте часто мої задуми впираються в фінансування, бо не завжди під руками є матеріали для праці, а ціни на все самі знаєте які. Все потребує фінансів. От наприклад, на друк Воскресіння пішло не мало коштів. Далі роздруківку клеїли на картон, прикріплювали до спеціального кріплення, а потім одягали в біле полотно. Якби прийшлось подібне купувати, то ще б більше витратили.

- Також мені відомо, що крім того, що Ви клеїте, вирізаєте, будуєте - Ви ще й гарно шиєте.

- Якщо є необхідність, то все потрібно робити. Як кажуть старші люди – Добре все вміти, але не все робити. Але в наш час краще робити все самому, оскільки ціни на все ростуть і не завжди є можливість купувати, тому часто приходиться самому шити потрібні речі для оновлення храму і облачення.

- А що Ви вже пошили?

- Якщо не помиляюся, то з Божою допомогою мені вдалося пошити чотири облачення, в якому вже майже два роки служу.

- Це мабуть важко, адже не кожна людина буде вміти викроїти, а тим паче шити. Чи може це у Вас такий дар генетично передався?

- Та ні. Бажання все робить. Бо якщо є бажання, то будь які труднощі легко долаються.

- А у Вас є якась власна майстерня?

- Є кімната, де шию. Також маю стареньку швейну машину. Звичайно, хотілося б трішки сучаснішої, адже зараз в храмах вишивка на всьому, а з старенькою машинкою важко її реалізувати. Мрію, щось гарне вишити у Божий дім. Уявляю собі рушники з колосками, волошками та національними букетами. І якби такі комплекти рушників були у храмі, то це б було надзвичайно гарно.

- Крім того, що шиєте, то Ви ще й вишиваєте?

- Був період, коли вишивав Великодні рушники та ікону бісером. Але не завжди є на це час. Адже, рушники вже давно вишиті, а на іконі залишилось кілька рядків і ніяк руки не доходять, щоб до вишивати. Хоча, мабуть, не час.

- Отче, а про що Ви мрієте?

- Перш за все хочу, що б цей храм піднявся з руїн. В свій час, коли вирішив присвятити себе Богу, то сам собі відповів – Піду туди, де Бог мене поведе, бо значить, що я там потрібний. Як каже отець ігумен - Монахи – це є духовний спецназ. Куди потрібно там ідуть, працюють і там служать. Так само і я дотримуюсь цих слів. Вони стали для мене крилатим висловом. Скільки матиму сил і здоров’я стільки працюватиму на благо церкви.

Боляче зараз дивитися на те, що молодь оминає храм. Колись не впускали молитись в церквах, а зараз двері відчиненні, а люди не завжди поспішають. Тому в мене найбільше бажання - це щоб люди навернулися до Бога, приходили в храм. А також хотілося б відновити тут монаше життя, яке започатковувалось ще 400 років тому.

- На останок нашої розмови, можете розповісти кілька слів про себе?

- Завжди стараюсь уникати це питання, але трішки розповім. Родом я з Тернопільської області. В червні мені має виповнитись 25-ть років. Так сталось, що в свій час я закінчив юридичний факультет в аграрному коледжі. Потім я служив в армії, проходив військову службу. Після того, вже у зрілому віці, коли є більше розуму і знаєш чого хочеш в житті, я зрозумів, що моє покликання піти в семінарію.

- А рідні, як прийняли Ваш вибір?

- Кожна мама хоче, щоб її діти були біля неї. Так само і моя. Зараз вона змирилася, хоча знаю, що не раз ночами ллє сльози в подушку переживаючи за мене. Але на все є Божа воля, значить так мало бути. У сім’ї є старші сестри, які зараз не живуть з ними. Я був наймолодший і так сталось, що Господь мене покликав…

- Отче, щиро дякую Вам за розмову.

Крім цього, отець Миколай розказав нам про плани з облагородження території храму. Зараз він спільно з намісником монастиря ігуменом Меркурієм працює над будівництвом невеличкої зони, де найближчим часом запрацює фонтан та маленький водоспад. Роботи в храмі й біля нього багато, тому отцям є ще над чим працювати, а головне – своїм прикладом показувати людям, як потрібно любити Бога, храм і все навколо.

Також, варто відзначити, що з відкриттям чоловічого монастиря у Дубному людей у храмі побільшало, адже добрі зерна, які сіють ченці у своїх проповідях дають результати.

Ксеня ГАЛИЦЬКА
Обласний тижневик «Скриня» №19 (1081)