Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Середа, 11 травня 2016, 12:52

Перегляди: 1578

Цьогоріч на Світлому тижні Бог сподобив учнів, батьків і вчителів недільної школи Свято-Покровського собору м. Рівне, з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, побувати у древніх святинях Прикарпаття, отримати благодать чудотворних ікон, поспілкуватися зі священиками і монахами, і ще раз переконатися, що історія церкви, її розвиток і занепад нерозривно пов’язані з національною свідомістю і здобуттям незалежності.

Стрий, Гошів, Манява…Бережани, Надвірна, Чорний Ліс…

Велетні української духовності. Велетні національного духу та відродження.

Усю дорогу нас супроводжували безліч храмів, капличок і курганів з хрестами – символічних могил січових стрільців і упівців.

Першим ми відвідали Свято-Успенський кафедральний собор у м. Стрий, де змогли побути і на Літургії. Про його історію нам розповів настоятель о. Мирон Гринишин. З моменту заснування парафія була православною, але через політичну ситуацію у 1692 р. прийняла унію. Хоча завжди, наголошував отець, парафіяни зберігали український дух і традиції. Навіть над іконою «Таємна вечеря», над царськими вратами є зображення тризуба, яке, на щастя, недогледіли комуністи. Звичайно ж, під час радянської окупації постраждали і священики храму, і взагалі в Стрию чинилися різні утиски саме через те, що там з 1919 р. в гімназії навчався С. Бандера, а комуністи хотіли стерти й згадку про нього.

Історія кожної церкви або ікони - історія нашого народу. Так сталося і з чудотворною іконою Божої Матері Ліської. У січні 1946 р., під час операції «Вісла» люди із села Ліське найперше забрали і заховали в дерев’яному ящику серед одягу свою святиню, яка разом з ними опинилася в Стрию. Священники боялися братии ікону в храми з причини переслідування, погодився лише

о. Ігор Бачинський, і під приводом реставрації іконостасу, помістив ікону в храмі.

З дозволу о. Мирона ми снідали у катехетичних класах недільної школи, в якій навчається 50 дітей.

По дорозі до Гошева ми побували у Моршині, де напилися джерельної води.

І ось здалеку на Ясній горі зустрічає нас сяючими куполами Гошівський монастир - древня святиня, заснована ще у 1509 р.. Чудотворна ікона, копія Ченстоховської Божої Матері, знаходилася у монастирі з 1737 р.. Але під час радянської окупації, після ліквідацї монастиря у 1950 р., ікона зникла. Зараз там знаходиться її копія, хоча всі, хто молиться до Богородиці з вірою, отримують зцілення.

Дітей дуже вразили електронні дзвони на дзвіниці – це, так званий, карильйон. І тут хочеться розповісти, що карильйон – це музичний інструмент, який являє собою набір точно настроєних дзвонів з механічним керуванням ними. Цей інструмент нагадує фортепіано чи орган – тим, що має кількарядну клавіатуру, кожна клавіша якої з’єднана зі дзвоном.

Ще ми побували у с. Вигода, де каталися у горах на «Карпатському трамвайчику» з музиками і справжнім бандерівцем, милувалися горами, гірськими річками з порогами.

Нарешті, о дев’ятій годині вечора ми прибули до відомого в Україні та за її межами Манявського скита – Українського Афону.

Зустрів нас ігумен Феогност, намісник монастиря. Поселили дітей у семінарії, а щоб ніхто не замерз, бо ночі у Капатах холодні, в приміщенні включили опалення.

Вранці ми прийшли до храму св. Бориса і Гліба, де прийняли участь у Божественній літургії, і дітки з просвітленими після причастя обличчями пішли снідати у монастирську трапезну.

Після сніданку ми пішли до «Блаженного каменя», який славиться своєю цілющою водою, послухали розповідь монахині Марфи, яка провела для нас екскурсію. Помолилися біля чудотворної Манявськкої ікони Божої Матері «Ізбавительниця», приклонилися до мироточивої ікони Божої Матері «Манявської», до хреста на місці вічного спочинку преподобних Іова і Феодосія Манявських, до хреста встановленого на місці явлення Божої Матері. Зайшли в усипальницю гетьмана Виговського.

Монастир був закритий 1785 р. австрійським урядом і відроджений у 1998 р.

Після смачного і ситного обіду у монастирській трапезній, ми з отцем Феогностом помандрували до манявського водоспаду, висота якого 20 м.. Було весело йти гірською дорогою, яку безліч разів перетинали потічки. Коли ми наблизилися до водопаду, побачили високу мальовничу ущелину, то єдине, що ми могли сказати, це слова із псалмів: «Які величні діла Твої, Господи! Все премудро сотворив Ти».

Потім, сповнені вражень від величі Божої, ми піднялися на вершину водоспаду, де з допомогою ігумена Феогноста і семінаристів, обсмажили на вогні ковбаску, яка особливо смакувала серед карпатських гір.

І знову – піша мандрівка через потічки по камінцях і колодах, гарні краєвиди і веселий сміх. Найменших дітей переносили на плечах семінаристи аби малеча не промочила ноги.

Вранці, після спільної молитви і сніданку в трапезній, прот.Микола Близнак, який перебував з нами в поїздці та керівник недільної школи Мирослава Хоміцька від імені всієї рівненської групи подякували ігумену Феогносту, і в його особі всій братії монастиря, за теплий прийом, смачну їжу і запашний карпатський чай, теплу ночівлю, заспівали многоліття, і отримавши благословення, вирушили в дорогу додому.

По дорозі додому ми ще відвідали монастир св.пророка Іллі у Дорі, піднялися на гору підйомником у Буковелі, помилувалися виробами народних умільців у Яремчі. В автобусі всі ділилися своїми враженнями, співали пісень та Ісусову молитву паломника.

Дякуємо Богу за таку гарну мандрівку рідним краєм і дякуємо Йому за даровану нам незалежність, завдяки чому ми тепер можемо відроджувати наші святині і безперешкодно молитися в храмах.