Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Субота, 28 травня 2016, 14:49

Перегляди: 1115

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона учні та батьки Недільної школи Свято-Покровського собору продовжили цьогорічний весняний сезон паломницьких поїздок, здійснивши наприкінці травня одноденну мандрівку святими місцями Києва. У програмі було відвідування Володимирського собору, печер нижньої території Києво-Печерської Лаври, Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря та знайомство із однією з найзагадковіших святинь Києва – Китаївською пустинню.

Виїхавши рано-вранці, рівненські паломники у складі 56 чоловік встигли потрапити на службу до кафедрального патріаршого собору, а відтак дехто зміг ще й посповідатися та причаститися. Інші – помолитися, прикластися до величних ікон та відчути особливий світ духовної гармонії, що панує в цьому храмі. Адже, переступаючи його поріг, людина наче піднімається над земними турботами, забуває про буденність життя та починає вести внутрішній діалог із Богом і святими, діяння яких знайшло відображення у неповторних у своїй красі розписах храму.

Ще дорогою діти разом із батьками дізналися, що цей храм є не тільки одним із найвеличніших храмів світу, збудованих у XIX столітті, але й пам'ятником видатному християнському сподвижнику, святому рівноапостольному князю Володимиру Великому, який у 989 році приніс у Русь-Україну світло Христової Істини, благодаті і вічне спасіння. Впровадивши спочатку в Києві, а потім і в усій своїй країні істинну віру, великий князь прилучив свій народ і свою державу до світової християнської цивілізації, яка вже мала майже тисячолітню історію.

Діти також дізналися, чому собор називається патріаршим, що побудований він у формі корабля і рахували кількість куполів. Тут довелося згадати уроки в недільній школі, де юні паломники вже вивчали, скільки куполів може мати храм і які традиційні форми зазвичай мають християнські церкви.

Також куратор поїздки, керівник недільної школи Мирослава Хоміцька розповіла подорожуючим про життя святих Макарія та Варвари, мощі яких зберігаються у Свято-Володимирському кафедральному соборі, та нагадала правила поклоніння нетлінним мощам святих.

Наступним об’єктом для рівненських паломників стала Києво-Печерська Лавра. Оскільки відвідати всі частини однієї з найбільших православних святинь України неможливо навіть за один день, було вирішено присвятити цей візит відвідинам Нижньої Лаври. Напередодні діти дізналися, що вперше печери згадуються в літописі 1051 року. Викопали їхні ченці Києво-Печерського монастиря. Близькі й Дальні печери стали місцем самоти подвижників і місцем поховання померлих. Серед них Нестор-Літописець - автор Повісті минулих літ, Симон і Полікарп - автори Патерика Печерського, художник Аліпій, лікар Агапіт, Ілля Муромець, (Ілія, з Мурома) та інші. Поховання в печерах проводилися більш семи сторіч.

Першим похованням у Ближніх печерах було поховання преподобного Антонія в 1073 році, який вважається засновником обителі. Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія — Феодосій, якого було поховано в Дальніх печерах в 1074 році. Тому Ближні печери зараз називають Антонієвими, а Дальні – Феодосієвими. Також у Дальніх печерах знаходяться три мироточиві глави, що випускають миро.

Відомо, що протягом деякого часу Антоній жив у печерах з 12 однодумцями. Вони розширили печери, облаштували келії, побудували підземний храм. А от Феодосій надавав перевагу усамітненому способу життя.

Саме від печер відбувається назва монастиря - Печерський. Як великий і найвпливовівший православний чоловічий монастир, ще з домонгольских часів він одержав статус Лаври, що означало «вулиця», чернече містечко із своїми законами і порядками монастирського життя.

Похід у печери викликав великий інтерес у дітвори. Із запаленими свічечками вони обережно пройшлися вузькими лабіринтами печер, вдивляючись у стіни печерних коридорів, де залишилися віконця келій печерних пустельників, старців-затворників, які колись там усамітнювалися й присвячували своє аскетичне життя молитвам та смиренності. Діти змогли приклонитися до святих нетлінних мощей, що виставлені у раках під склом у спеціальних нішах, видовбаних по обидві сторони печерних ходів. Обличчя святих та інші частини тіла вкриті шовковими та парчевими покривалами, але у деяких можна побачити відкриту руку, яка віками залишається нетлінною. Вчитувалися в імена та вдивлялися в лики святих, перед зображеннями яких тепліла лампадка, молилися, просили про свої потреби.

По виході із печер прочани за традицією умилися та набрали святої водички із двох колодязів, що збереглися між Близькими й Дальніми печерами. Один з яких, за переказами, викопаний преподобним Антонієм, а інший - преподобним Феодосієм.

З радістю прийняла паломників і церква прп.Феодосія, що на території Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря, в якій завжди могли помолитися подорожуючі, коли брами Печерського монастиря були зачинені. Тут діти змогли побачити старовинні чудотворні ікони, які є джерелом Божої благодаті в монастирі. Люди приносили їх в храм після відновлення обителі і багато з них дивним чином обновилися.
Саме у монастирській трапезній паломники змогли пообідати, а на знак вдячності залишили солодкий подарунок для діток Недільної школи, яка віднедавна діє при монастирі.

Не менш цікавою виявилася подорож і до Свято-Троїцького чоловічого монастиря Китаївська пустинь, який отримав назву від місцевості Китаїв, що була відомим місцем тихого відпочинку та усамітнення для багатьох мандрівників. Як каже історія, слово «китай» означало фортецю, укріплення, міцність, а за часів Київської Русі тут дійсно була невелика фортеця, що знаходилася на Китай-горі. Історія обителі починається з 1716 року, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону, тобто тихого, затишного місця, ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських подвижників-ченців були Досифей і Феофіл.

Рівненські прочани відвідали тут церкву Святих Дванадцяти Апостолів, а також помолилися перед могилою Преподобної Досифеї Києво-Китаївської. Діти дізналися, що монастир, зокрема, відомий сподвижницьким життям цієї дівиці-ченця, яка довгий час приховувала свою стать, оскільки за тодішніми законами юним дівам не можна було йти у черниці. Згодом вона прославилась як чернець-дівиця Досифей, яка вказала юнаку-паломнику на Саровську пустинь як місце постійного чернецтва. Юнак цей виконав настанови Досифея і увійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.

Дивовижної краси природа, лісисті пагорби над Дніпром, оточені тихими озерами, вузенькі лабіринти печер на крутому схилі, де, здається і досі вітає благодатний дух ченців-пустельників, - все це вразило та залишило у пам’яті юних прочан вагомий відбиток. Помолившись у святинь і подякувавши Богу за подорож, трохи втомлені, але осяяні благодаттю паломницької мандрівки, рівняни вирушили додому.

Тож нехай Всемилостивий Господь укріпляє духовно та допомагає в подальшому організовувати та звершувати нові цікаві паломницькі поїздки.

Ангеліна Непомняща