Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Середа, 15 березня 2017, 09:26

Перегляди: 1321

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона 8 березня, відбулося паломництво парафіян Свято – Софіївської парафії м.Вараш на чолі з настоятелем протоієреєм Йосипом у Почаїв.

Почаїв…Ще з раннього дитинства неодноразово чули це слово і заслухалися про велич і благодать цієї святині. В кожного праведного християнина назрівало нестримне бажання побувати в цих місцях. А відвідавши, ще більше загоряєшся мрією – побувати ще і не раз.

Група паломників із міста Вараш відвідали Свято-Успенську Почаївську лавру. А розпочали свою подорож з Божої гори. Вона знаходиться по дорозі з Кременця на Почаїв. Вона привертає увагу мандрівників своїм величавим підняттям над рівниною Малого Полісся. Гора має дві вершини. Під однією з них б’є джерело, вода якого цілюща. На другій, на кам’яній скелі колись стояла невеличка капличка. За переказами, в часи монголо-татарського нашестя, там з’являлась Божа Мати і залишився на камені відбиток її стопи, біля якого забило цілюще джерело. Божа гора – окраса краю. Схили покриті мішаним лісом, пробуджувались перші весняні рослини.

Піднімаючись на гору до Свято-Троїцького храму, у паломників пробудилось ще більше віри до Господа Бога та Пречистої Матінки. Краса природи спинила дух і зачарувала кожного. Вражені побаченим, зайшли до Свято-Троїцького храму. Ще біля підніжжя гори нас всіх привітно зустрів настоятель цього храму отець Василій. Була звершена Літургія. Кожен мав можливість поставити свічки та помолитися за здоров’я своїх рідних та близьких, за спокій душ тих, хто відійшов у вічність, за мир на рідній неньці-Україні. Прочани змогли приступити до Таїнства Сповіді та Святого Причастя. Настоятель храму відмітив, що свою радість бачити нас на цій святій землі, не можливо виразити словами. Запропонував невеличку екскурсію. Цікаво було почути розповідь про скалу зі стопою Божої Матері. З великим інтересом відвідали всі бажаючі печери монахів, приклонились до святинь. Відвідали каплицю Іова Почаївського. Спустившись до джерела, напились та набрали цілющої води.

Бог подарував подорожуючим паломникам погожу сонячну днину. Далі дорога лежала до Свято-Успенської Почаївської Лаври. Її бані переливалися золотом на тлі голубого неба, за декілька кілометрів вказуючи прочанам дорогу.

З превеликим духовним задоволенням вислухали екскурсовода Андрія, який розповів дуже багато всього цікавого. З трепетом в серці, благодатно милувались сяйвом Чудотворної ікони Почаївської Божої Матері. Відвідали Успенський собор, собор Преображення Господнього. Мали можливість побувати у печерній церкві преподобного Іова Почаївського, приклонитись до срібної раки з його мощами.

Хвилини вділили, щоб полюбуватися краєвидами містечка Почаєва з висоти, де розміщені святі обителі. Воно ніби поринуло в глибокому духовному сні, а ми неначе з небесної блакиті спостерігали за його життям…

Далі поспішали до джерела святої Праведної Анни. Воно розташоване неподалік старовинного села Онишківці. З вірою і молитвами прочани припали до джерела і мали можливість зануритися у його цілющі води. Не відчуваючи ніякої втоми, поспішали до міста Вараш. Кожен має в серці надію на наступну паломницьку подорож. Нехай Всевишній буде помічником у наших християнських бажаннях, адже це тільки благі справи.

Дорогою, ми всі ще раз переконалися, що наша українська земля славиться не тільки красою природи, а превелике місце займає духовна її краса. Є куточки в нашій країні, де сама земля промовляє до нас голосом Бога, де минуле видається таким близьким, де жива історія Батьківщини…

Цікавою виявилась паломницька подорож на Божу гору та до Свято-Успенської Почаївської Лаври, завдяки організатору - настоятелю Свято-Софіївського храму міста Вараш отцю Йосипу. А найперше – подяка Всевишньому і Пресвятій Богородиці за хорошу днину, яка залишиться в наших душах і серцях назавжди. І це дійсно так: «Біжать у Почаїв стежки і дороги, там Божії дзвони гудуть. До нашого Бога - єдиного Бога народи, як води пливуть…»

Тетяна Самойлова