joomla

З благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, під керівництвом Мирослави Хоміцької, з 7 по 10 травня діти недільної школи Свято-Покровського собору вирушили в паломництво.

Цього разу ми відвідали святині Полтавщини і Черкащини, зустріли багато цікавих людей, дізналися більше про історію рідного краю. І цією духовною радістю хочемо поділитися з вами.

Першою зупинкою у нашому паломництві став Мгарський Спасо - Преображенський монастир, який височіє на пагорбі поблизу містечка Лубни.

Він має славну і водночас трагічну історію. Діти дізналися, що монастир був заснований ще 1691 р. За переказами, місце для будівництва вказали ангели. Населяли монастир здебільшого запорозькі козаки. Тут зберігалися мощі св. Афанасія, Патріарха Константинопольського. Але, на жаль, у 1919 р. більшовики розстріляли ігумена і ще 16 монахів. А в 1922 р. вилучили срібну раку, в якій зберігалися мощі св. Афанасія (їх було перенесено в Харків).У різні роки на території монастиря була дитяча колонія, військові склади. Розписи на стінах були розстріляні, особливо очі святих. Очевидно, не могли святотатці спокійно ходити під їх поглядом. Дякувати Богу, 1993р. в обителі відроджено чернече життя, тут твориться молитва. Монастир зустрічає нас затишком і спокоєм. Діти, до того ж, можуть помилуватися птахами, які живуть на території монастиря.

А ще на цьому пагорбі є Курган Скорботи - меморіал жертвам голодомору. Бо ж у ті страшні роки сюди, до чернечої обителі, добиралися з довкілля голодні, шукаючи останнього порятунку, та крута дорога до храму забирала решту сил.

Далі на нашому шляху – Миргород. Тут нас зустрів отець Роман, настоятель парафії Всіх святих. Він розказав паломникам, що служить у цьому місті вже декілька років. Службу проводять у капличці, яку облаштували у портовому контейнері. Ця парафія – єдина в районі, що належить до Київського Патріархату. Було багато гонінь, тричі ламали дерев’яний хрест біля каплиці, але парафія зростає і міцніє.

Ще дітки відвідали Успенський собор на території Миргородського курорту, могли помилуватися гарними краєвидами на його території, побачити пам’ятник М. Гоголю і його персонажам. Квіти, пахучий бузок, безліч зелені, лебеді і качки у ставочку – все це тільки сприяло нашому гарному настрою.

Звідси ми вирушили в Опішне – центр українського гончарства. Тут нас люб’язно зустріли працівники Державного музею – заповідника українського гончарства. Діти під керівництвом майстра - гончаря виготовили глиняні вироби на гончарному крузі, малювали рідкою глиною, милувались виробами народних майстрів і гарним краєвидом, бо ж Опішне - «найвище» поселення Полтавщини. То ж з пагорба ми могли бачити аж сусідню, Харківську область.

Увечері нас радо зустріла Полтава цвітом каштанів і затишними вуличками.

Після ночівлі ми вирушили в Успенський кафедральний собор на Івановій горі. Бог управив так, що біля входу нас зустрів владика Федір. Він поблагословив кожного паломника, і після розмови з ним діти долучилися до літургії. Сучасний собор – відновлений в межах фундаменту старого собору, який був зруйнований за радянської влади в 1934р. Дивним чином Господь зберіг святиню – єдину, що вціліла після руйнування – ікону «Моління про чашу». Її замурували в одну зі стін дзвіниці.

За собором – музей-садиба І. Котляревського, де діти дізналися про життя, прониклися духом старовини… Найбільше вразило те, що на сволоці колись робили напис: «Цей будинок збудований в ім’я Отця, і Сина, і Святого духа. Амінь». Це були люди глибокої віри.

А ще діти оглянули прекрасні околиці Полтави з оглядового майданчика біля альтанки, сфотографувалися біля пам’ятника галушкам.

Звідти ми вирушили до Спаської церкви XVII ст., однієї з найстаріших у місті. І ось – Миколаївська церква, найстаріша у місті, де нас радо зустрів отець Роман і парафіянка Олександра Григорівна, яка й розповіла нам детально історію церкви. За свідченнями старожилів, зруйнували церкву у 1937 р.. Почали з дзвіниці, яку так і не змогли до кінця зруйнувати. А потім 8-11-річних хлопчаків заставляли рити нори, заносити туди вибухівку і витягати шнури. Вціліла лише двохповерхова прибудова, у якій тепер проводять богослужіння, починаючи з 1993р.. Дякувати Богу, що є такі патріоти – подвижники, які зберігають історію і відроджують Україну.

Наступним відвідали Хресто-Воздвиженський монастир, який лише на 31 рік молодший за Мгарський. Там зберігаються унікальна чудотворна ікона «Уповання всіх кінців землі», яка явилася уві сні монаху. Приклонилися й до мощей св. Афанасія і св. Іларіона, а також десниці невідомого Києво-Печерського святого. Дехто з діток вперше бачили мощі святих угодників. Вони були під особливим враженням. Обитель також переживала важкі часи. У 1923 р. була зачинена. В 30-ті роки монастир перетворили в дитячу колонію НКВС. Частина монастиря була зруйнована. Лише в 1991 р. монастир повернули монахиням.

А по дорозі в Кременчук паломники відвідали Козельщанський монастир, де нас радо прийняли черниці. Тут діти змогли помолитися перед чудотворною Козельщанською іконою Божої матері, Поспілкуватися з ігуменею, яка розповіла нам історію монастиря, який в радянські часи був перетворений в катівню, і безліч отруєних дустом невинних лежать в підземеллях. Усі паломники мали змогу піднятися на дзвіницю, де кожен зміг відчути себе дзвонарем. Отримавши благословення, ми вирушили на ночівлю в Кременчук.

Вранці біля каплиці… нас зустрів отець Анатолій з матінкою Наталею і вихованці духовного центру «Духовна застава». Біля каплички знаходяться перепоховані останки радянських воїнів і стела «Слава героям», присвячена загиблим воїнам АТО. Тут ми спільно відслужили панахиду за спокій полеглих у боях за Україну. Отець Анатолій розповів про розвиток парафії і духовного центру. Діти спілкувалися, нас пригощали чаєм і смаколиками, непомітно спливав час у веселих розмовах. Старші ділилися досвідом проведення православних таборів.

Отримавши заряд бадьорості, ми вирушили в Чигирин, де нас зустрів отець Володимир. Пізнавальною була екскурсія в музей Богдана Хмельницького. Помолилися ми і у відбудованій церкві св. ап. Павла і Петра.

Побували у Суботові, в церкві св. Іллі, де покоїлося тіло Хмельницького. Тут діти змогли приклонитися до ікони Спасителя, яка кровоточила. Оглянули Замчище, де колись жили Хмельницькі.

І на завершення паломництва ми вирушили в Канів до Чернечої гори. На могилі Шевченка і діти, і дорослі розказували вірші Кобзаря, усі разом помолилися за спокій його душі.

Усю подорож нас супроводжувала молитва, тому Бог дав нам Можливість отримати Величезне духовне задоволення і благополучно повернутися додому.

Ольга Чехомська