joomla

30 вересня архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон з архіпастирським візитом відвідав парафію на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії м. Рівне (р-н Ювілейне), де з нагоди храмового свята очолив святкову Божественну літургію.

Архіпастирю співслужив настоятель храму протоієрей Василій Приходько та запрошене духовенство.

За літургією були піднесенні додаткові прохання про мир в Україні та прохання про подолання розділення Української Православної Церкви.

Після Євангельського читання владика Іларіон звернувся до пастви з повчальним словом:

На перший погляд багатьом людям важко зрозуміти слова Господа, що «треба погубити свою душу заради Сина Божого і заради Євангелія, щоб зрештою спасти її». Але одним із найкращих повчань щодо цих слів Спасителя є відповідь видатного святителя Луки Кримського. У своїй святительській проповіді він, розкриваючи значення цих слів Христа, порівнює душу, тобто ким вона є для життя людини, з Царством Божим.

Як правило, дуже рідко наша душа є світлою і чистою. Нашу душу мучать багато різних пристрастей, бо людина часто осуджує, обманює, зводить наклепи тощо. Ми любимо повчати когось, не бачачи своїх недоліків, через це дуже часто творимо зло, сваримося, за що живемо у неспокої. Багато людей думають, що так і треба; це нормально, що я можу грішити, а потім прийти до Церкви та посповідатися, хоч раз у тиждень. І таким чином, коли це входить у звичку, наша душа насправді не очищується, вона стає лукавою.

Саме про таку душу і говорить Господь, – повчає нас святитель Лука. Потрібно душу погубити. Але душу лукаву, душу, яка охоплена пристрастями, яка занапащена гріхами. Ось таку душу ми повинні згубити, а замість неї отримати душу святу. Бо тільки святою душею з чистим серцем і просвітленим розумом ми можемо осягнути спасіння своєї безсмертної природи.

І саме тому Господь, наводячи ці страшні, але правдиві слова, нагадує нам про те, щоб ми не забували головне – щоб у вирі нашого життя, коли ми переважно дбаємо про тіло: щоб у нас був хліб на столі, щоб ми були одягнені, щоб у нас був певний статус соціальний. Коли ми занадто захоплюємося цими мирськими справами, ми забуваємо про найголовніше – нашу безсмертну душу. І сам Бог підказує нам, який шлях найкращий, щоб спасати свою душу: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, хай візьме хрест свій і за Мною йде».

У цих словах у вигляді нашого життєвого хреста Господь нагадує, що він першим показав приклад. Він, будучи Істинним Богом, втілившись і отримавши нашу природу, постраждав невинно, був розп’ятий не за свої провини, а за гріхи всього людства. Він перший поніс цей хрест, хрест настільки важкий, що весь подвиг ми ніколи не зможемо зрозуміти, живучи тут, на землі. Тільки в майбутньому царстві, у Царстві Божому, нам відкриється вся глибина і велич домобудівництва нашого спасіння.

У нас із вами, кожного, як правило, є свій дуже маленький хрест. І насправді він простий – щоб нести свій хрест, достатньо відмовитися від гордині, усвідомлювати свої гріхи. Коли приходимо на покаяння, робити це щиро, без лукавства, з твердою думкою, що сьогодні я покаюся, але більше не буду творити гріхи. А не так: сьогодні я покаюся, наче вийду на річку випрати білизну, спеціально, щоб знову її забруднити. І ось коли ми йдемо правдивим шляхом, шляхом щирості, не лукавства, ось тоді ми й осягаємо спасіння.

Найяскравішим прикладом того, як потрібно жити у цьому світі, є приклад мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Нас, мабуть, ніколи не буде чекати те, на що пішли перші мученики. Нас ніхто не виводить на площу і не змушує зрікатися Христа. Нас ніхто не спонукає приймати мученицьку кончину. І, звичайно, ми не можемо повною мірою зрозуміти, як можемо в цьому житті наслідувати мучеників.

У цьому випадку багато святих отців наводять такий приклад: якщо ми будемо наслідувати мучеників відреченням від гріхів. Коли нам хочеться грішити –порушити піст чи звершити подружню зраду, чи щось інше, тоді наша душа починає мучитися, бо гріх змушує нас страждати. Ми відчуваємо душею, що гріх нам не властивий, він руйнує нашу природу, але нам важко знайти силу утриматися від спокус.

І щоб ми не грішили Господь посилає нам скорботи, випробування, для нашого укріплення, як духовного так і тілесного. Мета скорбот очистити нас від гріха, тому ми повинні максимально в такі ситуації проявити покірність Богові, не противитися життєвій долі так як це зробив наш Господь на хресті.

Він провчив справжнє смирення й переміг смерть. І якщо ми осягнемо справжнє смирення, по правді станемо на шлях Божий, то обов’язково осягнемо добру путь, пряму дорогу, дорогу правди і любові, дорогу справжньої віри і нелицемірної надії. І тоді Сам Господь у цей час скаже нам: «Прийдіть, діти Мої, успадкуйте царство, яке приготовлене вам від початку створення віків».

Хай у нашому земному подвигу допоможуть нам, особливо сьогодні, наші покровительки Віра, Надія, Любов і мати їх Софія. Хай допоможуть осягнути справжню віру і щиро молитися, бо ще направду маємо за що і за кого молитися. А молитися ми сьогодні повинні, в першу чергу, за єдність нашої держави, за те, щоб наші воїни повернулися живими і здоровими. Щоб ворог покинув кордони нашої держави з великим соромом, і щоб це стало уроком для інших.

Сьогодні як ніколи ми повинні молитися за єдність у Церкві, тому що не може бути такого: в одному тілі не може розвиватися дві душі, або не можна служити двом господарям, бо одного будеш любити, а іншого зненавидиш. Не може чужа Церква вести до просвітлення і духовного спасіння в нашій державі.

Молімося, не покидаймо нашої молитви. Навіть у наших повсякденних вчинках, де тільки можемо зробити добро, творімо його. І робімо це щиро, не на показ, робімо це не лицемірно. І тоді ми дійсно будемо справжніми християнами. Християнами не на словах, а християнами на ділі. Тоді любов, яка буде зароджуватися у нашому серці й нашій душі, буде щирою і нелицемірною. Тоді наша віра буде приводити нас до спасіння, а не так, як це буває з бісами. Бо і біси вірять, але ж не спасають. Тоді наша надія буде справжньою, бо ми будемо знати, на кого і на що ми надіємося. І тільки так, і не інакше ми осягнемо спасіння своєї безсмертної душі. Хай у цьому допоможе нам Бог за молитвами святих мучениць.

Під час літургії архієпископ Іларіон звершив дияконську хіротонію над іподияконом Серафимом Стеларі, який буде звершувати служіння в Італії.

Прикінці богослужіння владика Іларіон з духовенством прочитав молитву за об'єднання Української Православної Церкви та молитву до святих великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, а також з духовенством та вірянами вклонився Хресту Господньому.

Потім владика Іларіон, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відзначив Олега Каштана Орденом Христа Спасителя, а Орденом Святого Миколая Чудотворця Мар'яна Году. Патріаршою благословенною грамотою архієпископ Іларіон відзначив Віталія Суховича та Свято-Софійську громаду.

Також архієрейськими благословенним грамотами були відзначені активні парафіяни.

Прес-служба Рівненської єпархії