- Новини
- Святий Дух
- Деталі
- Опубліковано: Неділя, 23 червня 2024, 07:07
- Перегляди: 326
Напередодні розп’яття Христос обіцяв апостолам: "Коли ж прийде Утішитель, Якого Я вам пошлю від Отця, Дух Істини, Який походить від Отця, то Він засвідчить про Мене".
Слова Христа справдилися, проте зовсім не так, як очікували апостоли.
Через десять днів після Вознесіння до Єрусалиму на святкування П’ятидесятниці посходилися всі ті люди, які любили Христа. Вони перебували разом у тому самому домі, куди Христос приходив після воскресіння, і з нетерпінням очікували Його появи.
Вони гадали, що Сам Христос з’явиться і виконає Свою обітницю, проте не знали, що саме Він мав на увазі. Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім. Тієї ж миті Святий Дух з’явився над учнями у вигляді вогняних язиків, бо запалював серця людей такою Любов’ю, яка зігрівала світ навколо душевним теплом через добре слово.
Христос довго готував апостолів до цього й нарешті довірив їм найбільший дар любові Творця для людини – Духа Святого. Від появи Духа Божого апостоли відчули у серці ще більшу радість, ніж коли Творець був тілом поряд з ними. Завдяки Духу Святому Христос був у них, а вони – в Ньому.
Сповнені натхнення учні не могли лишатися на місці – вони вийшли з дому і розповідали кожному стрічному євангельську історію життя, смерті та воскресіння Христа.
Першими слухачами Євангелія були співвітчизники юдеїв, які з’їхалися до Єрусалиму на свято П’ятидесятниці з діаспори, розсіяної між багатьма народами тогочасного цивілізованого світу. Юдеї розсіяння говорили різними мовами і дивувалися, що неосвічені люди з Галілеї зверталися до них цими мовами.
Почувши з уст простих рибалок нехитру історію любові Бога до людей, багато хто потім залюбки переповідав по всіх континентах тими мовами, якими там розмовляли. Євреї стали першими провісниками Євангелія радості по всьому світу. Про це передбачливо говорив Ісус, коли ще перед вознесінням просив апостолів чекати Його з’яви саме в Єрусалимі:
– Так написано, і необхідно було постраждати Христові та воскреснути з мертвих на третій день, щоб, почавши з Єрусалима, проповідувалося в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами.
Розповідь апостолів про те, що вони пережили поряд із Христом, була для людей набагато вагомішою, ніж свідчення Самого Бога про Себе. Та навряд чи хтось повірив би апостолам, якби не бачив на їхніх обличчях світлої радості чистого людського щастя.
Дивуючись цьому щирому юнацькому завзяттю, багато хто вирішив, що апостоли захмеліли. Та Петро, вперше самостійно звертаючись до юдейської громади, промовив:
– Мужі юдейські й усі мешканці Єрусалима! Нехай буде це вам відоме, – прислухайтеся до моїх слів! Вони не п’яні, як ви думаєте, бо щойно третя година дня.
У прощальній розмові перед розп’яттям Христос сказав апостолам:
"З того дізнаються всі, що ви – Мої учні, коли любов матимете між собою".
Звертаючись до учнів, Творець говорив ці слова усім людям на світі. Не розум відрізняє людину від ангельського і тваринного світу, а здатність любити.
Любов є всеосяжним даром Святого Духа, який свідчить людям про Творця. Тільки Любов є тією красномовною проповідницею небесного Бога на землі, яка спонукає людей докорінно змінювати своє життя.
Дух Святий став закваскою Любові у вселенському організмі людства. Лиш зачерствілі серця не вірили в таку Любов, і через це відкидали Христа:
– Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде.
Дух Святий є сутністю Творця та образом Божим в людині. Він відрізняє людину від усього іншого творіння, бо наділяє її особистою здібністю Творця – постійно творити щось нове у світі.
Дар Святого Духа – то можливість змінюватися самому та преображати світ навколо за допомогою Бога. Дух Святий – утішитель, бо любов’ю лікує людські скорботи і горе.
Апостоли не могли жити самостійним життям, доки Вчитель був поряд із ними, бо ховалися за Його спиною від труднощів життєвого вибору. Бог міг допомагати Своїм Духом лише тим людям, які докладали зусиль, щоб жити самостійно згідно зі своїм сумлінням.
Христос – Бог вільного майбуття. Він приніс людям від Свого Отця Дух вічної юності людства.
Дух Святий не додає людям якихось надзвичайних властивостей, а повертає втрачену любов, яка преображає їх у нових вільних людей і дарує немислиму свободу думці, слову та вчинку.
Після сходження Духа Святого апостоли мали самі вирушити у світи, несучи в серці євангельське Слово про Любов Творця світу до людей. Ті люди, які вірили їм, не могли відразу й повністю вмістити найбільшого дару Духа Святого – Любові. Потрібні були час і терпіння, щоб він проріс у житті і дав плоди: любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброту, віру, лагідність, стриманість.
Для початку Бог наділив апостолів меншими дарами Духа Святого як тимчасовим засобом, необхідним для проповіді Євангельської історії, а не самоціллю:
– І такі ознаки будуть супроводжувати тих, хто повірив: Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими.
Людям властиво забувати про тих, хто «випадає» з їхнього життя – якби не Дух Святий, то люди б після Вознесіння забули і про Самого Христа.
Ісус не залишив після Себе таких великих звершень на полотні історії, щоб люди мали за що Його пам’ятати, Бог просто любив людей. Любов – це вічна пам’ять Божа в людських серцях. Хоча люди швидко забувають тих людей, з якими їх більше нічого не пов’язує, але Бог пам’ятає всіх і завжди, тому що сотворив їх Своїм Духом, і Його відбиток присутній у кожному серці.
Образ Божий в людині – це Дух Святий. І людина уподібнюється Богу тоді, коли любить.
Людина покликана Богом у світ, щоб принести те, чого в ньому раніше не було, – Любов Творця до Свого творіння. Любов була неприродна для світу, бо так, як Бог, ніхто з людей ще нікого не любив. Заради того, щоб Духом Святим запалити в людях таку Любов, Бог став Людиною.
Денис Таргонський