Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 06 жовтня 2024, 07:47

Перегляди: 359

Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про надзвичайну подію – воскресіння сина вдови з Наїну (Лк. 7:11-16). Ця історія дає нам змогу не лише задуматися про Божу силу і милосердя, а й побачити в ній вічну істину – Божу присутність у нашому житті, навіть у найтяжчі хвилини. І сьогодні, в умовах війни, вона для нас стає ще більш актуальною та надихає нас не здаватися.

Подія, яку описує євангелист Лука, знайома зараз кожному з нас: втрата, горе, безнадія. Мати, яка втратила свого єдиного сина, йде за похоронною процесією, оплакуючи втрату. Вдова у той час означала соціальну ізоляцію, економічну нестабільність і беззахисність. Смерть її сина означала кінець не тільки для нього, але й для її майбутнього, адже вона втратила підтримку та опору.

Так і сьогодні наша Україна, наша рідна земля, подібна до тієї вдови, оплакує своїх синів і дочок. Війна, яку приніс на нашу землю російський агресор, вбиває наших людей, руйнує наші міста, знищує наше майбутнє. Кожна смерть, кожна втрата – це біль, що розриває наші серця. Ми бачимо руїни, ми відчуваємо горе, і, як та вдова з Наїну, можемо відчути, що надії більше немає.

Але саме в цей момент, коли здається, що все втрачено, приходить Христос. Він підходить до похоронної процесії, бачить скорботу матері і говорить їй: «Не плач». Це не просто слова співчуття. Це слова надії, слова сили і життя. Він не тільки каже їй не плакати, але торкається труни її сина і повертає йому життя. Це чудо стало знаком того, що навіть перед лицем смерті є надія. Бо Бог – це не тільки Бог живих, але й Той, хто дає життя там, де панує смерть.

Сьогодні Господь також звертається до нас, до кожного хто плаче через втрату, через війну, через біль. Він каже: «Не плач». Це не означає, що Бог ігнорує наші страждання. Він бачить кожну нашу сльозу, кожен крик болю. Але ці слова несуть у собі надію на відновлення. Вони нагадують нам, що навіть зараз, у темряві війни, Бог з нами, і Його любов сильніша за смерть. Він бачить нашу боротьбу, і хоча зараз ми не бачимо кінця цього шляху, ми повинні вірити, що воскресіння можливе.

Чи легко нам повірити у це сьогодні? Коли наші міста під обстрілами, коли гинуть наші воїни, коли розділені родини? Ні, не легко. Але саме тоді, коли ми найбільше відчуваємо безнадію, потрібно пам’ятати, що Господь завжди діє в найнепередбачуваніший спосіб. Він дає життя там, де, здається, вже нічого не залишилося. І саме тому ми повинні не тільки молитися, але й продовжувати вірити в те, що наші зусилля, наша боротьба, наша жертва не є марними.

Як Христос воскресив сина вдови, так і наша земля може бути відроджена. Але для цього ми маємо залишатися єдиними, міцними у вірі, не дозволяти відчаю заволодіти нашими серцями. Наші воїни, які борються на передовій, не втрачають надії, тож і ми повинні підтримувати їх нашими молитвами, нашою вірою, нашою згуртованістю.

Ми повинні вірити у те, що ця війна – це не кінець нашого народу. Це випробування, через яке ми пройдемо з Божою допомогою. І як Христос сказав вдові: «Не плач», так і нам Він каже сьогодні: «Не плачте, не втрачайте віри». Він бачить нашу боротьбу і зцілить наші рани. Але ми повинні бути готові прийняти Його допомогу, відкрити наші серця для віри і довіритися Його волі.

Ця війна – це не тільки битва за території, це битва за наші душі. Якщо ми дозволимо відчаю, ненависті, зневірі заволодіти нами, ми втратимо більше, ніж землю. Але якщо ми будемо міцними у вірі, якщо будемо підтримувати один одного, любити і прощати, тоді ми переможемо не тільки на полі бою, а й у духовній битві.

Молімося за наших воїнів, за наших матерів, за тих, хто страждає від втрат. Молімося за воскресіння нашої країни, за мир і справедливість. І нехай Господь, який воскресив сина вдови, воскресить і наш народ, відродить нашу землю і дарує нам довгоочікуваний мир та премогу.

Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький