Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 10 листопада 2024, 05:47

Перегляди: 243

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангельське читання торкається серця кожного з нас. Притча про доброго самарянина є не лише історією, а глибокою наукою про справжню любов і милосердя. У цій розповіді Ісус дає нам відповідь на питання, що в умовах війни звучить особливо гостро: «Хто мій ближній?» У цей час, коли біль і страждання стали частиною нашого повсякденного життя, це питання набуває особливого сенсу і стає випробуванням нашої віри та людяності.

Законник, який прийшов до Ісуса, шукає відповіді, як успадкувати життя вічне. Ісус відповідає йому словами Закону: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе». І далі розповідає притчу про людину, яка стала жертвою розбійників і була залишена ледве живою на дорозі. Цей образ є настільки близьким для нас сьогодні, коли українська земля і народ опинилися у тенетах руйнувань і страху, коли багато хто з нас зазнав болю та втрат.

У цій притчі ми бачимо трьох людей: священика, левита та самарянина. Священик і левит пройшли повз пораненого. Вони не зупинилися, бо, можливо, були зайняті своїми справами, може, відчували страх, а можливо, просто не захотіли зупинятися, щоб не зіпсувати своїх планів. Вони, будучи духовними особами, знають Закон, знають, що любов до ближнього – це заповідь. Проте знання і справжнє милосердя – це не одне і те ж. Знання без дії мертве. Їхній приклад застерігає нас, що формальна праведність без любові не має істинної цінності. Сьогодні, коли наш народ страждає, ми не маємо права стати подібними до священика чи левита, які бачать біль, але нічого не роблять.

Самарянин у цій історії – той, хто відкинув усі упередження та страхи, хто зупинився, змилосердився і допоміг. Цей жест милосердя стає для нас прикладом справжньої любові до ближнього, яку закликає нас проявляти Христос. Ісус наголошує, що милосердя не знає кордонів. Самарянин – людина, яка була відкинута єврейським народом, але саме він стає взірцем для тих, хто має милосердя у своєму серці. І це свідчення того, що любов до ближнього є не вибором за національністю чи культурою, а глибокою людською потребою, дарованою нам самим Богом.

В умовах війни цей урок стає особливо актуальним. Сьогодні нам важко. Ми переживаємо страх і втому, бачили страждання і руйнування. Але в цей час Христос звертається до нас зі словами: «Іди і ти роби так само». Це заклик до кожного з нас – не залишатися байдужим, допомагати тим, хто страждає, відгукуватися на людський біль і проявляти милосердя.

Бути ближнім у час війни – це не просто співчувати. Це діяти. Це означає простягнути руку допомоги тим, хто залишився без дому, хто втратив рідних, хто втратив віру. Це означає бути підтримкою, приносити тепло і розраду, навіть якщо самі перебуваємо в зраненому стані. Це означає поділитися останнім, що маємо, з тими, хто зараз у потребі, бо в цьому є суть християнської любові. Бо хто любить Господа всім серцем, той бачить Його образ у кожному, хто потребує допомоги.

Милосердя – це не слабкість, а сила. Це сила, яка здатна подолати ненависть і принести зцілення в цей світ. Відданість і самопожертва, які проявляє добрий самарянин, є запорукою справжнього миру. Це мир, що починається з серця, що вміє прощати і любити, що здатне на співчуття навіть у найбільш жорстокі часи.

Тож сьогодні, дорогі брати і сестри, запитаймо себе: хто є нашим ближнім? І чи готові ми, слідуючи Христовому прикладу, стати ближніми для тих, хто поруч із нами у цей нелегкий час? Нехай Господь дарує нам силу нести світло милосердя, бути надією для тих, хто втрачений у темряві, і любов’ю для кожного, хто страждає. Нехай наша віра буде живою, а наше милосердя – справжнім, щоб через нас світ побачив любов Божу, яка ніколи не покидає.

Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький