- Новини
- Лазарева субота
- Деталі
- Опубліковано: Субота, 12 квітня 2025, 05:22
- Перегляди: 342
Лазарева субота — це день, коли Церква схиляється над таємницею Воскресіння не як над абстрактною ідеєю, а як над досвідом, що вже увійшов у людську історію. Це день, коли Христос, Істинний Бог і Істинна Людина, стоїть перед гробом Свого друга і — плаче. Бо любов не байдужа навіть до тимчасової смерті.
У цьому плачі — вся глибина Боговтілення. Бог, Який сам приймає людську скорботу, входить у неї — не як глядач, а як Співучасник. І саме тут, перед закритим каменем гробу, виявляється таємниця: Христос не просто володіє владою над смертю — Він є Життя (Ін. 11:25).
Слова: «Лазарю, вийди!» — це не лише заклик до фізичного воскресіння. Це пророцтво над усім людством, над кожним народом, що проходить через пекло. ствердження, що смерть не є останньою інстанцією буття. Над смертю — Христос. А з Ним — і кожен, хто вірить.
У контексті війни, ці слова Христові стають ще глибшими. Бо гроби в нас — не тільки з каменю. Це зруйновані будинки. Це спалені села. Це фотографії полеглих. Це тиша, що ночами стоїть у домівках, звідки не повернулись чоловіки. Але Церква вірить: Христос іде до кожного гробу. Бо Він є Переможець смерті — не в ідеї, а в дії. Не в метафорі, а в Істині.
Момент воскресіння Лазаря — це також момент розв’язування: «Розв’яжіть його і дайте йому йти» (Ін. 11:44). Ці слова — про свободу. Про звільнення від усього, що тримало нас у тіні смерті. І сьогодні ми, як народ, теж потребуємо цього — не лише тілесно, а духовно. Бо війна поневолює не тільки території — вона зв’язує серце. А воскреслий — має йти. Має служити. Має жити.
Христос не запізнюється. Він приходить тоді, коли людська надія вже згоріла. І тоді не надія, а лише віра стає провідником. Та віра, яку мала Марта, попри гіркий досвід: «Господи, коли б Ти був тут, не вмер би брат мій… Але і тепер знаю: чого тільки попросиш у Бога — дасть Тобі Бог» (Ін. 11:21–22).
У Лазареву суботу Церква споглядає не просто чудо, а печать надії на остаточне Воскресіння, що гряде. Це переддень Страсної седмиці, коли смерть здаватиметься тріумфальною. Але сьогодні — Бог уже показує: кінець — не Голгофа. Кінець — Порожній гріб.
Тому і ми сьогодні, як Лазар, лежимо в землі. Але — віримо. Бо Життя вже йде до нас. І якщо ми чуємо голос Христа, то встанемо. Навіть із гробу. Навіть із попелу війни.
Пресслужба Рівненської єпархії