Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 06 липня 2025, 06:34

Перегляди: 290

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про зустріч Ісуса з сотником — римським воєначальником, який просив Христа зцілити свого слугу. Це — одна з тих історій, у якій все просто, але водночас надзвичайно глибоко. Сотник не просить Ісуса прийти до його дому, не вимагає чудес, не намагається вразити Господа ані статусом, ані благочестям. Він просто каже: «Скажи тільки слово, - і мій слуга одужає» ( Мф. 8:8).

Христос зупиняється. Він дивується. А потім промовляє слова, які мають велику силу: «ні в кого в Ізраїлі не знайшов Я стільки віри» (Мф. 8:10). І це — не просто комплімент. Це — свідчення того, що віра не залежить ні від національності, ні від традиції, ні від зовнішніх ознак релігійності. Віра — це щось глибше. Це довіра. Це — тиха, гідна впевненість у Божій присутності й Божій силі, навіть коли навколо — біль, темрява й невизначеність.

Хіба не в цьому ми, українці, перебуваємо сьогодні — у темряві та болю, які прагнемо пройти з вірою? Хіба не те саме ми повторюємо щодня, коли кажемо: «Господи, скажи тільки слово — і зцілиться наш народ, і повернуться живими, і настане мир»?

Сотник з Євангелія був воїном. І сьогоднішній український воїн, який стоїть на передовій, часто є носієм тієї простої, але глибокої віри. Бо коли людина стоїть між життям і смертю, коли перед нею немає іншого вибору, як тільки довіритися — вона стає щирою. Війна очищує не тільки землю від окупанта, вона очищує серце від марного. І саме тоді віра стає не ритуалом, а диханням.

Сьогоднішня неділя — це ще одне нагадування: Бог шукає не досконалих, а вірних. Не тих, хто знає все, а тих, хто не зраджує навіть тоді, коли не розуміє. Сотник був людиною влади. Але перед Ісусом він був простою людиною, яка не боїться визнати своє безсилля. І саме в цьому — його сила. Бо істинна влада народжується з покори.

Дорогі брати і сестри, війна не раз кидає нам виклик: «Де ж Бог?» Але віра не завжди дає відповідь, віра — дозволяє стояти. Іноді — стояти у темряві, іноді — стояти на руїнах, іноді — стояти над могилою. Але стояти. І не падати.

Сьогодні я хочу звернутися до кожного з вас із простим, але важливим словом: збережімо віру. Навіть коли здається, що її нема. Навіть коли вона тріскає під тягарем втрат. Навіть коли ми мовчимо в молитві, бо слів більше немає. Саме це мовчання — і є вірою. Це мовчання — як молитва сотника: «Скажи тільки слово…»

У серці України сьогодні — багато сотників. І багато слуг, які потребують зцілення. Ми всі — поранені: душею, тілом, пам’яттю. Але ми не самотні. Бо є Той, Хто зцілює. Є Той, Хто чує навіть тоді, коли ми мовчимо.

І як колись Господь здивувався вірі римського сотника — так сьогодні Він може здивуватися нашій вірі. Вірі людей, які моляться, коли навколо падають ракети. Вірі матерів, які чекають синів. Вірі народу, який не опускає рук.

Нехай ця неділя стане для нас мірилом віри. Нехай вона запалить у нас не вогонь страху, а світло довіри. І навіть якщо ми не бачимо відповіді одразу, навіть якщо тиша здається нам глухою — пам’ятаймо: Божа дія починається саме тоді, коли ми перестаємо вимагати, а починаємо довіряти.

І тоді станеться чудо. Не завжди так, як ми уявляємо. Але завжди — так, як треба. Бо Господь знає наше серце. І Він, Який сказав: «Нехай буде тобі за вірою твоєю», скаже це і сьогодні — Україні.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький