Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Середа, 06 серпня 2025, 05:16

Перегляди: 317

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогодні Церква знову веде нас на висоту. На гору Фавор — місце, де відбулося одне з найтаємничіших і найсвітліших подій земного життя Спасителя — Його Преображення. Це було не просто чудо, не просто знамення для трьох найближчих учнів. Це — одкровення. Одкровення того, ким є Христос насправді. І водночас — одкровення того, ким можемо стати ми, якщо відкриємо Йому своє серце.

Євангеліє розповідає, що Ісус взяв Петра, Якова та Іоана і піднявся на високу гору, щоби там, наодинці з Отцем, молитися. І саме в молитві сталося те, що словами не описати: обличчя Його засяяло, як сонце, а одяг став білим, як світло (Мф. 17:2). Учні побачили не нового Христа — вони побачили істинного Христа. Побачили Того, Ким Він є завжди, але що було приховано від людського погляду. Вони побачили Його славу. Побачили Його божественну природу. Побачили світло, яке ніколи не гасне.

Преображення — це не лише про Бога. Це — також про людину. Бо якщо Христос, ставши Людиною, міг явити світло Своєї слави, то й ми, носячи в собі образ Божий, покликані до преображення. Кожен із нас покликаний до того, щоби світло Божої благодаті просвічувало наше життя. Щоб наша віра була живою. Щоб наші слова несли мир. Щоб наші серця горіли любов’ю. Бо Преображення — це не виняток для обраних. Це шлях для кожного.

Проте шлях на Фавор — непростий. Щоби побачити світло, потрібно піднятися. Потрібно залишити звичне. Відкласти шум, справи, втому. Потрібно знайти в собі мужність зійти на вершину тиші, де говорить тільки Бог.

У цьому святі ми бачимо не лише славу, але й відповідальність. Учні хотіли залишитися там, де світло, де небо торкається землі. «Добре нам тут бути!» — каже Петро (Мф. 17:4). Але Христос не залишає їх на горі. Бо мета Преображення — не в тому, щоб утекти від світу. А в тому, щоб, побачивши Боже світло, знести його назад — у долину, до інших. Преображення — це не споглядання для самозаспокоєння. Це — досвід, який має змінити тебе настільки, щоб ти став джерелом світла для світу, що темніє у гріху, зневірі, війні.

Сьогодні наш народ особливо потребує цього фаворського світла. Ми живемо в час темряви — зовнішньої і внутрішньої. Наші очі втомлені від звісток про втрати. Наші серця — від постійного болю. Наші руки — від праці, яка не знає відпочинку. І саме в цей час Христос говорить до нас з висоти: «Погляньте на Мене. Я — Світло, Яке не згасає. Я — Слава, Яка не зникає. Я — Спаситель, Який завжди поруч». Преображення — це Божа відповідь на наш відчай.

Ми сьогодні приносимо плоди до храму. Це давній, красивий звичай — освячувати перші плоди землі на честь Того, Хто є Подателем усякого добра. Але разом із яблуками і виноградом ми маємо принести Богові найголовніше — себе. Своє серце. Свою зранену надію. Свої сумніви і сподівання. І попросити: «Господи, преобрази і мене. Дай мені побачити Тебе. Очисти мій зір від темряви зневіри. Освіти мій шлях. Освяти моє життя».

Бо тільки той, хто побачив світло Христове, зможе пройти шлях Хреста. І зійти — не лише на Голгофу, а й до Воскресіння.

Свято Преображення — це пам’ятник надії. Світло, що живе в кожному з нас. Якщо ми відкриємо його — преобразиться все: наші стосунки, наші громади, наша країна. Бо навіть у час війни може бути Фавор. Навіть у палаючій землі може засяяти світло. Бо Христос не віддалився. Він — з нами. І Його лице все ще сяє. Потрібно лише піднятися. Побачити. Повірити.

Хай же світло Преображення торкнеться кожного з нас — не лише цього святкового дня, а щодень. Щоб ми самі стали тими, хто несе Фавор у темряву. Щоб ми стали Його світильниками в цей зболений, але незламний світ.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький