Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 17 серпня 2025, 04:47

Перегляди: 361

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангеліє цієї неділі (Мф. 17:14–23) відкриває нам драматичну зустріч Христа з батьком, який приводить Свого тяжкохворого сина. Юнак страждав від біснуватості: падав у вогонь, кидався у воду, його життя постійно було під загрозою. Батько в розпачі звернувся до Ісуса: «Господи, помилуй мого сина» (Мф. 17:15). Це крик батьківського серця, який зрозумілий усім поколінням — коли дитина страждає, найбільший біль відчувають ті, хто її любить.

Учні пробували допомогти, але не змогли. Ісус докоряє: «О роде невірний і розбещений…» (Мф. 17:17). Бо головна причина їхньої безсилості — маловір’я. Лише коли Сам Господь торкнувся юнака, той був зцілений миттєво.

Учні пізніше питають: «Чому ми не змогли вигнати його?» Ісус відповідає: «Через ваше маловір’я… Бо коли матимете віру, як зерно гірчичне, нічого не буде для вас неможливого. Цей же рід не виходить інакше — тільки молитвою і постом» (Мф. 17:20–21).

Дорогі у Христі! Це слово звернене і до нас. Адже ми живемо серед безлічі викликів, які схожі на того злого духа, що мучив юнака. Це — війна, яка знову й знову кидає наш народ у вогонь і у воду. Це — розпач, що паралізує серця. Це — ненависть і зло, які засліплюють світ. І ми теж часто виявляємось безсилими, як учні, бо намагаємось боротися лише людськими силами, без молитви, без посту, без глибокої довіри Богові.

Але Христос сьогодні каже нам: навіть віра, як маленьке гірчичне зерно, здатна переміщати гори. Це значить: Богові достатньо нашої щирої, хай і малої довіри, щоб творити великі переміни. Бо сила не в нашій досконалості, а в Божій благодаті.

Молитва і піст — це не формальність, а спосіб очистити серце, щоб воно відкрилося для Божої сили. Молитва є диханням душі, піст — лікуванням серця від пристрастей. Лише так ми можемо перемогти тих «злих духів», які мучать наш світ і наше суспільство.

Сьогодні ми особливо бачимо потребу в цій вірі. Наші воїни, які боронять країну, потребують не лише зброї, але й духовної підтримки. Волонтери, які невтомно служать, потребують сили, щоб не вигоріти. Капелани, які перебувають поруч із воїнами, часто стають для них голосом Божої надії посеред страху. Усі ми, як Церква, покликані молитися й постити — щоб зло відступало, щоб Господь укріплював тих, хто бореться, і зцілював тих, хто страждає.

Наприкінці Євангелія Христос відкриває Своїм учням найбільшу тайну: що Йому самому належить пройти через зраду, страждання і смерть, але на третій день Він воскресне (Мф. 17:22–23). Це нагадування нам: жодна темрява не має останнього слова. Біль і смерть не є кінцем. Кінець — це Воскресіння.

Дорогі брати і сестри! Якщо сьогодні хтось із нас, як той батько, стоїть перед Богом і молиться зі сльозами: «Господи, помилуй», — знаймо: Христос чує. Якщо ми почуваємось безсилими, як учні, — пам’ятаймо: Господь закликає нас до віри, навіть малої, але щирої. Якщо бурі світу кидають нас у вогонь і у воду, — молімось і постімо. Бо тільки так ми відкриваємо двері для Божої сили.

Хай же ця неділя навчить нас: віра, навіть як гірчичне зерно, може змінити долю людини й народу. А молитва і піст здатні відвернути зло і привести світло воскресіння у найтемніші часи.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький