Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 24 серпня 2025, 06:09

Перегляди: 250

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангеліє, яке ми сьогодні чуємо (Мф. 18:23–35), ставить нас перед дуже серйозним випробуванням — випробуванням серця. Спаситель розповідає притчу про людину, якій було прощено величезний борг — десять тисяч талантів. Це сума настільки немислима, що ця людина не могла б віддати її навіть за все життя. І цар, зглянувшись на благання цього слуги, простив йому все. Але сама ця людина, зустрівши товариша, який був винен йому зовсім малу суму, не захотіла простити йому навіть дрібниці — і жорстоко вчинила з ним.

Господь завершує притчу страшними словами: «Так і Отець Мій Небесний учинить із вами, якщо кожен із вас не простить від серця свого братові своєму» (Мф. 18:35).

Ця притча — про нас із вами. Бо всі ми — великі боржники перед Богом. Наші гріхи, наші слабкості, наші падіння — це той борг, який нам важко сплатити. І все ж Господь у Своєму милосерді прощає нам безмірне. Він прощає не раз, не два, а знову і знову, коли ми приходимо з покаянням.

А тепер питання: чи здатні ми простити ближньому? Чи здатні відпустити образу, несправедливе слово, дрібний борг чи біль, завданий людиною? Чи не буває так, що ми, отримавши від Бога величезне прощення, стаємо жорстокими один до одного?

Цей євангельський урок особливо важливий у наш час. Бо ми живемо в умовах війни, де серце легко черствіє, де біль і ненависть можуть запанувати в душі. Ми щодня бачимо злочини ворога, чуємо про нові втрати, стоїмо біля домовин наших Героїв. І природно, що серце стискається від гніву. Але Господь нагадує нам: ненависть не повинна стати нашою сутністю. Ми можемо і мусимо боротися з ворогом, відстоювати свою свободу, карати злочинців справедливим судом. Але не можемо дозволити, щоб ненависть зруйнувала наші душі. Бо тоді ми втратимо щось більше, ніж землю чи міста — ми втратимо образ Божий у собі.

Пригадаймо як воїн під час бою піднімає пораненого товариша, ризикуючи власним життям. Пригадаймо лікаря, який лікує навіть того, хто вчора стріляв у нього. Пригадаймо капелана, який молиться за своїх і водночас за всіх, хто зійшов із дороги правди. Це — приклади того милосердя, якого чекає від нас Христос.

Прощення — це не слабкість. Це величезна сила. Це не означає забути зло чи скасувати справедливість. Але це означає не дозволити злу отруїти власне серце. Прощення — це перемога духу над ненавистю.

Україна сьогодні платить страшну ціну за свободу. І ми маємо право вимагати справедливості, ми маємо право боронитися. Але ми не маємо права стати подібними до ворога у своїй жорстокості. Бо тоді перемога буде зовнішньою, але не внутрішньою.

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє — це заклик очистити серце від боргів ненависті й образ. Господь простив нам безмірне, і Він чекає, що й ми навчимося відпускати ближнім їхні провини. Бо лише так ми залишимося дітьми Божими.

Тож молімося сьогодні, щоб Господь дарував нам силу перемогти зло не тільки зброєю, а й милосердям. Щоб наші серця не стали кам’яними від ненависті, але зберегли ніжність і любов. Щоб ми пройшли крізь війну, залишились народом Божим, здатним любити та жити у світлі Христовому.

Бо саме так здобувається справжня перемога — перемога, яка не лише визволяє землю, а й робить вільною душу.

† Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький