Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 31 серпня 2025, 06:15

Перегляди: 395

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангеліє сьогоднішнього дня (Мф. 19:16–26) відкриває нам щиру розмову між Христом і одним юнаком. Він підходить до Спасителя з важливим питанням: «Учителю, що доброго я маю робити, аби мати життя вічне?» Це питання звучить і в нашій душі: що потрібно для спасіння? Якою дорогою йти, щоб не втратити вічності?

Спаситель спершу нагадує йому про заповіді: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька та матір і люби ближнього свого, як самого себе». Юнак відповідає: «Це все я зберіг від юності моєї; чого ще мені бракує?» І ось тут Христос відкриває йому головне: «Якщо хочеш бути досконалим — піди, продай своє майно, роздай бідним і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною».

Але почувши ці слова, юнак сумно відійшов, бо мав великі маєтки.

Цей образ — про багатьох із нас. Ми хочемо вічного життя, прагнемо бути з Христом, але є щось, що тримає нас на землі: прив’язаність до багатства, влади, зручності, навіть до власного «я». І коли Господь закликає відпустити це — ми вагаємося, сумуємо, відходимо.

Ісус промовляє до учнів слова, які і сьогодні звучать гостро: «Важко багатому ввійти в Царство Боже. Легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Небесне». Учні здивувалися: «То хто ж тоді може спастися?» А Христос відповідає: «Для людей це неможливо, а для Бога — все можливе».

Дорогі брати і сестри! Тут не йдеться тільки про гроші чи матеріальні статки. «Багатство» — це все те, що полонить наше серце і не дозволяє йти за Христом. Це можуть бути гордість, злопам’ятність, ненависть, егоїзм. Іноді навіть власний біль ми носимо в собі так, що він стає скарбом, який не дає місця Божій благодаті.

Сьогодні, в час війни, це слово звучить особливо. Бо ми бачимо: те, що колись здавалося великим — маєтки, статки, кар’єри — раптом втратило цінність перед лицем смерті й руйнування. Коли будинок розбитий, коли земля вкрита могилами, тоді стає ясно: справжній скарб не на землі, а на небі. І лише любов, жертва і милосердя мають вічну ціну.

Наші воїни віддають найдорожче — своє життя. Волонтери жертвують час, сили, нерідко останні кошти. Матері віддають синів на захист Батьківщини. Це і є «роздати своє», щоб знайти справжній скарб у Христі.

А ми покликані сьогодні спитати себе: що тримає моє серце? Чому я іноді відходжу від Христа із сумом, як той юнак? Що заважає мені зробити крок до справжньої свободи?

Пам’ятаймо слова Спасителя: «Для людей це неможливо, а для Бога — все можливе». Ми самі не можемо звільнитися від усього, що нас в’яже. Але можемо довіритися Богові — і Він допоможе відпустити непотрібне, щоб увійти у справжнє життя.

Тож молімося сьогодні, щоб Господь дав нам мужність іти за Ним не наполовину, не «трохи», а всім серцем. Щоб ми навчилися відпускати земне і знаходити небесне. І тоді навіть серед війни, страждань і втрат ми матимемо у душі мир і надію, бо наш скарб буде там, «де ні міль, ні іржа не точать, і де злодії не підкопують і не крадуть» (Мф. 6:20).

† Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький