Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 12 жовтня 2025, 18:48

Перегляди: 396

Війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Вона вирвала мільйони людей із рідних домівок, роз’єднала родини, залишила після себе біль, руїни й сльози. Проте навіть у найтемніші часи є те, чого ворог не здатен зруйнувати — це наша віра, любов і молитва. 

Саме вони сьогодні єднають українців по всьому світу, стають духовним корінням, яке не дає загубитися серед чужини, тихим світлом, що не гасне навіть у мороці війни. Коли земля під ногами чужа, коли не чути рідної мови, коли серце стискається від туги за домом — саме молитва повертає людині силу стояти, нагадуючи: Бог поруч, а Україна живе в кожному, хто за неї молиться.

Наша молитва сьогодні — це невидима нитка, що з’єднує мільйони українських сердець у різних країнах. Вона лунає під склепіннями храмів і в самотніх кімнатах, серед людного міста й у тиші вигнання. І всюди має одне прохання — про мир, про перемогу, про повернення, про зцілення ран. Там, де звучить слово Боже рідною мовою, де серця б’ються в унісон у спільній молитві, — там знову оживає відчуття дому, тепла і рідного повітря.

Щоб підтримати своїх співвітчизників, які вимушено перебувають за кордоном, з  благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, митрополит Рівненський і Острозький Іларіон, голова Капеланської місії Православної Церкви України, звершив архіпастирський візит до Польщі. Цей візит став живим свідченням материнського піклування Церкви, Її відкритого серця і присутності поруч із кожним, хто потребує духовної розради. Бо Церква — це не лише стіни й ікони, це молитва, що огортає, і любов, що не має кордонів.

12 жовтня, у вісімнадцяту неділю після П’ятдесятниці, владика Іларіон очолив Божественну літургію у містечку Писковіце. Разом із архіпастирем молилися: протоієреї Юрій Коханський, Василь Рудніцький, Михайло Нідзельський, Сергій Сіренко, а також протодиякони Василь Стефанишин та Андрій Вовк.

Того дня храм став місцем особливої зустрічі — зустрічі людей, яких війна розкидала по світу, але не роз’єднала духом. Одні прийшли зі словами подяки Богові, інші — зі сльозами і болем, хтось шукав розраду, прагнучи побачити рідні обличчя й почути українську молитву. Усі вони стали однією великою сім’єю, яка підносила прохання до Бога за Україну, за воїнів, за матерів і дітей, за кожен зруйнований дім і кожне серце, що болить.

Під час богослужіння підносилися щирі молитви за мир в Україні, за наших захисників, полонених і поранених, за переселенців, за всіх, кого торкнулася війна. У цих молитвах звучала скорбота і мужність, біль і віра — та віра, що навіть у темряві не згасає. Серед присутніх були ті, хто втратив близьких, але в їхніх очах світилася надія — бо віра повертає людині силу жити.

У своїй проповіді після читання Святого Євангелія митрополит Іларіон звернувся до присутніх зі словами духовної підтримки. Його слово стало живим відгуком на спільний біль і надію: «Ми всі переживаємо свою ніч. Хтось — у війні, хтось — у вигнанні, хтось — у тиші власного болю. Але Христос завжди поруч. Він у нашому човні, навіть коли море штормить. І каже кожному: “Не бійся”.»

Архіпастир говорив про віру, що народжується не в часи спокою, а тоді, коли вже немає сил. «Віра, — зазначив владика, — це не впевненість у результаті, а довіра до Бога тоді, коли людські сили вичерпуються. Ми стоїмо біля порожніх сітей свого життя і кажемо: “Господи, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали”. Але саме тоді Христос каже: “Відпливи на глибину”. Бо там, у темряві, починає сходити світло».

Ці слова викликали сльози у багатьох присутніх, адже кожен впізнав у них себе — свої переживання, свої страхи, свою віру. «Де б ви не були, — наголосив владика, — пам’ятайте: Христос у вашому човні. Там, де українська мати шепоче молитву за своїх дітей, де дитина просить Бога зберегти тата, — там є Церква, там є Україна, там є Христос».

Після богослужіння митрополит Іларіон висловив щиру подяку всім, хто служить для переселенців і підтримує українців у Польщі. Архіпастир подякував протоієрею Юрію Коханському за його ревне пастирське служіння серед української громади та ксьондзу Яну Подставці — за братню любов і відкритість, завдяки яким українці мають можливість молитися у храмі Писковіце. «Дякую вам, дорогі брати у Христі, — сказав владика, — за ваші відкриті серця й храми. Ви не лише прийняли наших людей, ви розділили з ними їхній біль. Ви є свідченням того, що справжня християнська любов не має меж».

На завершення владика Іларіон вручив церковні нагороди активним парафіянам, подякувавши їм за вірність, жертовність і підтримку Церкви. «Хай Господь благословить вас, — звернувся архіпастир, — хай наповнить ваші серця миром і вірою, що не згасає. Бо з Христом навіть ніч стає світанком, а вигнання — дорогою додому».

Літургія у Писковіце стала глибоким духовним свідченням того, що віра не знає кордонів, а молитва долає будь-яку відстань. Адже там, де лунає молитва за Україну, — там б’ється її серце. І цього дня українці в Польщі знову відчули: Церква поруч — не як спогад, а як жива присутність любові, віри та надії, що єднає серця навіть у вигнанні.

Пресслужба Рівненської єпархії