joomla

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангельський уривок, який сьогодні звучить у храмах (Лк. 6:31–36), є, можливо, одним із найглибших і найвимогливіших для людського серця. Це слова, які змінюють не лише поведінку, а саму суть людини. Бо в них — не просто закон любові, а шлях уподібнення до самого Бога.

Спаситель говорить: «Як хочете, щоб чинили вам люди, – чиніть і ви їм так само» (Лк. 6:31). Це правило, відоме всім, часто здається простим. Але суть його — у дієвості. Християнська любов не пасивна. Вона не чекає, щоб тебе полюбили, не очікує, поки світ стане добрішим. Вона починає першою. Любов — це дія, ініціатива, рух серця назустріч іншому.

Далі Євангеліє розкриває глибину цієї любові: «А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать? Адже й грішники люблять тих, які їх люблять» (Лк. 6:32). Любов, яка обмежується взаємністю, — це ще не любов, це лише природна людська симпатія. Справжня любов народжується там, де її не чекають. Де вона здається безглуздою. Де вона, можливо, не знайде відповіді. Саме тому вона свята — бо нагадує любов Божу.

У часі війни ці слова звучать особливо болісно. Бо ми бачимо, як руйнуються домівки, як плачуть матері, як ллється невинна кров. Ми молимось за наших воїнів, за поранених, за тих, хто втратив близьких. І кожне серце волає: де ж межа? Як любити, коли перед очима — зло?

Євангеліє не вимагає від нас сліпоти перед несправедливістю. Воно кличе не дозволяти злу зруйнувати серце. Бо ненависть — це те, що ворог прагне посіяти в нас. Якщо вона оселиться всередині, ми програємо, навіть здобувши перемогу.

Далі читаємо: «Коли позичаєте тим, від яких сподіваєтесь одержати, яка вам благодать? … Тож любіть ворогів своїх, робіть добро, позичайте, нічого не очікуючи — і буде вам велика нагорода, і ви будете синами Всевишнього, тому що Він є добрий і до невдячних, і до злих» (Лк. 6:34–35). Це, мабуть, найвища планка віри. Бути добрим не через вигоду, не через страх, не через «повинність», а тому що так чинить Бог. Бо Він — добрий і до вдячних, і до невдячних. Він посилає дощ і на поле праведного, і на поле грішника. І тому кожен, хто чинить добро без розрахунку, стає подібним до Нього.

І нарешті — вершина цих слів:

«Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний» (Лк. 6:36).

Милосердя — це не слабкість, не жалість. Це найвища форма духовної сили. Милосердя означає — бачити біль і не відвертати обличчя. Означає — не залишати людину в біді, навіть якщо світ каже: «Вона того не варта». Означає — залишатися людиною тоді, коли все навколо штовхає стати байдужим.

Дорогі брати і сестри! Ці євангельські слова сьогодні звернені до кожного українця. У час, коли зло намагається знищити нас, ми маємо пам’ятати: перемога — не лише в силі зброї, а в силі серця. Ми повинні бути твердими у вірі, непохитними у правді — і водночас здатними до милосердя. Бо тільки любов може побудувати те, що ненависть зруйнувала.

Наша любов до ближнього сьогодні проявляється у простих, але святих речах: коли ми ділимося останнім хлібом, коли підтримуємо родину загиблого, коли молимося за пораненого, коли не дозволяємо серцю зачерствіти. Це і є наш духовний подвиг, це і є шлях до того, щоб бути синами Всевишнього.

Нехай у цьому буремному світі, серед руїн і сліз, у наших серцях зберігається милосердя. Бо саме воно — єдина сила, яка може зцілити людину, народ, світ. І коли ми, зранені, але живі у вірі, повторимо: «Будь милосердний, як Отець Твій милосердний», — тоді Господь схилиться над нами, як над дітьми, і наповнить наші серця миром, який перевищує будь-яке людське розуміння.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький