Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Четвер, 06 листопада 2025, 09:58

Перегляди: 442

Учора сталося те, що хочеться не просто пам’ятати — хочеться берегти, як молитву. Як тиху, світлу молитву, яку не вимовляють устами — а несуть у серці.

У день, коли над Україною знову гули сирени, коли земля тремтіла від вибухів, Господь послав нам знак любові, яка сильніша за війну.

Учора зустрілися Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній та Святійший Патріарх Філарет. Зустрілися не просто два Святителі — зустрілися два покоління, дві дороги, два серця, що билися в одному ритмі — ритмі Христової любові.

Скільки було непорозумінь, людських судів… Скільки разів у наш час люди поспішали ділити Церкву, розривати її тіло словами, замість того, щоб зцілювати любов’ю. Але Бог мовчав — і готував цю мить.

І ось — вона прийшла. Без галасу. Без людської слави. Прийшла, як приходить благодать — тихо, світло, пронизливо.

Патріарх стояв — сивий, змучений, але великий духом. У його очах — ціла історія української віри. Очі, які бачили гоніння, приниження, самотність, але не втратили вогню. Його слова звучали, як заповіт апостола: «Любімо один одного» (Ін. 13:34). І, здається, сам Христос у цю мить стояв поруч, торкався цих рук, цих сердець, цієї любові.

А поряд — Блаженніший Митрополит Епіфаній, той, хто несе тягар війни, болю народу, страждання матерів. Несе з гідністю, з лагідністю, без осуду. Його присутність — мов тиша після бурі, мов спокій після крику, мов молитва, що не просить, а дякує.

І коли вони зустрілися, коли їхні очі перехрестилися — зупинився час. Бо це не була просто зустріч — це було воскресіння любові. Любові, яку не здолали ні війна, ні людська гординя, ні холод образ.

Учора заплакала Церква. Не від смутку — від вдячності. Бо Бог показав: Його Церква жива. Бо там, де є любов — там є Дух Святий. І навіть якщо ми падаємо, Він піднімає нас через тих, хто вміє прощати.

Коли навколо смерть — Бог говорить про життя. Коли навколо ненависть — Він показує любов. Коли світ хоче бачити ворогів — Він показує братів.

Учора ми всі побачили, що навіть серед руїн може прорости квітка любові. І поки є хоч одна така квітка — Україна живе. Церква живе. Ми живемо.

Бо любов — це не просто почуття, це подих Бога, Який дає життя всьому, чого торкнеться. Учора цей подих пройшов крізь наш біль і втому, крізь страх, крізь людські образи — і все ожило.

Ожили серця, що вже мовчали від смутку. Ожила Церква, що вміє плакати й прощати. Ожила надія, яку не змогла задушити війна. Бо там, де дихає Бог, — там завжди воскресіння.

«Любімо один одного, бо любов від Бога» (1 Ін. 4:7).

Фото: pomisna.info