Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 23 листопада 2025, 05:17

Перегляди: 323

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангельське читання цієї неділі переносить нас у два болючі, але надзвичайно світлі сюжети — історію кровоточивої жінки та воскресіння дванадцятирічної дочки Яіра (Лк. 8:41–56). Це не просто два чуда. Це дві зустрічі людського відчаю з Божою любов’ю.

Перед Христом падає Яір — «старший у синагозі» (Лк. 8:41). Людина поважна, авторитетна, можливо, звикла давати поради іншим… але тут він безсилий. Бо помирає його єдина донька. І він робить те, що робить кожен батько в момент абсолютного болю — він упадає до ніг Христа. Там, де закінчуються людські можливості, починається молитва. Там, де руйнується світ, залишається одне слово: «Господи, зайди в мій дім…»

Але дорогою до дому Яіра до Христа пробивається інша людина — жінка, яка «хворіла на кровотечу дванадцять років» (Лк. 8:43). Вона втратила все: здоров’я, майно, надію. У неї немає сил кричати. Вона лише торкається краю Його одягу — і в ту ж мить кровотеча припиняється (Лк. 8:44).

Це надзвичайно глибоко: там, де люди натовпом тіснять Ісуса, лише одна жінка наважується торкнутися Його вірою.

Її не бачить ніхто, але бачить Христос. Він питає: «Хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8:45). Учні дивуються: натовп тіснить, багато людей торкається — але лише одна душа доторкнулась так, що сила вийшла з Нього (Лк. 8:46).

І Христос називає її найніжнішим словом — «Дочко» (Лк. 8:48). Той, хто був відкинений суспільством, стає знайдений Богом.

А тим часом у дім Яіра приходить страшна звістка: «Твоя дочка померла; не турбуй Учителя!» (Лк. 8:49). Немає, мабуть, слів, які сильніше розривають серце батькам. Але Христос говорить Яірові: «Не бійся, тільки віруй» (Лк. 8:50).

У домі плачуть і голосили. А Христос каже: «Не плачте, вона не померла, але спить» (Лк. 8:52). Люди сміються з Нього — бо вони бачать смерть, а Він бачить життя.

Христос бере її за руку і каже: «Дівчино, встань!» (Лк. 8:54). І душа повертається, і вона встає, і всі «сильно вражені» (Лк. 8:55–56).

Дорогі брати і сестри!

Це Євангеліє говорить кожному з нас у час війни особливо сильно. Бо хіба не так ми сьогодні приходимо до Христа? Кожен із нас — або Яір, або та жінка. Ми або молимося за дітей, за воїнів, за рідних, які в небезпеці. Або в тиші торкаємося Бога зраненим серцем, не маючи сил ні говорити, ні плакати.

У нашій землі багато «кровоточить»: рани війни, втрати, страхи, спогади про обстріли, про тих, кого не повернути. І так багато батьків сьогодні, як Яір, чують страшні слова:

«Твоя дитина загинула… твій син на війні… твого чоловіка більше немає…»

А Христос і сьогодні стоїть поруч і тихо каже кожній українській родині: «Не бійся, тільки віруй. Я з тобою у твоєму домі. Я з тобою в твоєму горі. Я з тобою в твоїй рані». І так само, як тоді, Господь бере нас за руку — коли ми вже не можемо підвестися самі.

Це Євангеліє вчить: немає такої хвороби, якої не може зцілити Христос; немає такого відчаю, якого Він не може торкнутися; немає такої смерті, яку Він не може перемогти.

Так само й у нашій історії. Нас намагалися знищувати, морити, стерти з лиця землі, але Україна знову і знову піднімається. Бо Господь бере нас за руку і каже: «Україно, встань!»

Нехай ця неділя навчить нас триматися Христа так, як та жінка — навіть у тісноті, навіть у страху, навіть у тиші. І молитися, як Яір, навіть тоді, коли кажуть: «Усе втрачено». Бо з Христом немає безвиході. Є лише дорога до воскресіння.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький