Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 18 вересня 2026, 16:56

Перегляди: 187

Ваше Високопреосвященство, владико Пимене!

Звертаюся до вас відкрито, оскільки подія, що сталася на Святій Землі, вже вийшла далеко за межі приватного паломництва чи звичайного богослужіння та набула значного суспільного резонансу. Йдеться про звершену вами Божественну літургію в Горненському жіночому монастирі в Ейн-Каремі, який перебуває у підпорядкуванні Російської духовної місії в Єрусалимі, а також про співслужіння вам начальника цієї місії – архімандрита Васіана (Змєєва), офіційного представника Російської православної церкви на Святій Землі.

Це співслужіння не могло залишитися непоміченим і викликало справедливе обурення, глибокий біль та численні запитання серед українських вірян. Адже кожне публічне богослужіння архієрея – це не лише його особиста справа. Це видиме церковне свідчення, яке бачать духовенство, віряни, українське суспільство та весь православний світ. Особливої ваги кожен такий вчинок набуває під час війни, коли навіть один жест може сказати значно більше, ніж десятки заяв і запевнень.

Свята Земля – особливе місце для кожного християнина. Тут людина прагне відкласти земну суєту, схилити голову перед Господом і молитовно торкнутися святинь, пов’язаних із земним життям Спасителя. Але навіть перебуваючи біля найбільших святинь християнства, ми не перестаємо бути українцями. Ми не можемо залишити за порогом храму біль свого народу, сльози українських матерів, кров наших воїнів і страждання мільйонів людей.

Ми не можемо забути, що сьогодні росія щодня вбиває українців. Російські ракети й безпілотники руйнують наші міста і села, житлові будинки, лікарні, школи та храми. Українські матері ховають синів, дружини – чоловіків, а діти залишаються без батьків. Тисячі наших громадян перебувають у полоні, тисячі вважаються зниклими безвісти, мільйони були змушені залишити свої домівки.

У цей час наші Захисники та Захисниці щодня стоять між Україною і смертю. Вони віддають своє здоров’я і життя, щоб український народ мав майбутнє, щоб у наших храмах вільно звучала молитва, щоб архієреї та священники могли звершувати богослужіння, а українські діти могли жити на своїй Богом даній землі.

Саме тому співслужіння українського архієрея з офіційним представником Російської православної церкви не може бути пояснене лише гостинністю, випадковим збігом обставин чи особливостями паломництва. Під час війни такий вчинок набуває особливого морального і церковного значення. Він стає публічним знаком, який потребує чесної оцінки та зрозумілого пояснення.

Російська православна церква не лише не засудила злочинної російської агресії проти України. Вона стала одним із головних ідеологічних та духовних стовпів цієї війни. Патріарх Кирил відкрито підтримує російську армію, благословляє військових держави-агресора та намагається надати загарбницькій війні псевдорелігійного змісту. Представники російської церкви виправдовують окупацію українських земель, насильство над нашим народом і знищення української державності, підмінюючи євангельські слова про мир, любов і милосердя пропагандою так званого «русского мира».

Ця ідеологія вже принесла Україні незліченні могили, зруйновані святині, стерті з лиця землі міста і села. Тому співслужіння з офіційними представниками російської церкви не може сприйматися як нейтральний церковний жест, особливо тоді, коли воно відбувається за участю українського архієрея.

Окреме й особливе занепокоєння викликає особа архімандрита Васіана, який співслужив вам за літургією. У 2023 році його було вислано з Болгарії разом із двома білоруськими священнослужителями. Болгарські органи державної безпеки заявили, що їхня діяльність була спрямована на цілеспрямований вплив на суспільно-політичні процеси на користь російських геополітичних інтересів. Незадовго до цього архімандрита Васіана оголосили персоною нон ґрата у Північній Македонії.

Після цих подій його призначили начальником Російської духовної місії в Єрусалимі – структури, яка офіційно представляє Російську православну церкву на Святій Землі та є важливим інструментом російської церковної дипломатії й зовнішнього впливу. Отже, йдеться не про випадкового священнослужителя, якого ви зустріли під час паломництва, а про офіційного представника московського патріархату, діяльність якого вже привертала увагу органів безпеки європейських держав.

Після суспільного розголосу очолювана вами єпархія оприлюднила «офіційну позицію». Однак замість прямої відповіді на поставлені запитання українському суспільству запропонували підміну понять. У заяві багато сказано про молитву за Україну, прохання сестер-українок, матерів загиблих воїнів та вшанування пам’яті полеглих синів, але нічого не сказано про головну причину суспільного обурення – ваше співслужіння з начальником Російської духовної місії.

Ніхто не засуджував вас за молитву за Україну, українських воїнів, поранених, полонених, зниклих безвісти чи загиблих Героїв. Ніхто не ставив під сумнів право матерів полеглих Захисників молитися за упокій своїх синів на Святій Землі. Навпаки, молитва за Україну та її воїнів є священним обов’язком кожного українського архієрея і священнослужителя. Предметом справедливого обурення була і залишається зовсім інша обставина – ваше служіння в Російській духовній місії та співслужіння з офіційним представником Російської православної церкви.

Проте у заяві вашої єпархії про це сказано так, ніби самого факту співслужіння не існувало або він не має жодного значення. Замість відповіді на запитання про присутність біля одного престолу представника московського патріархату суспільству розповідають про молитву за Україну, прохання українських черниць і біль матерів загиблих воїнів.

Але чи просили матері загиблих Героїв вас співслужити з представником московського патріархату? Чи передбачало їхнє прохання помолитися за полеглих синів участь у цьому богослужінні начальника російської духовної місії? Чи були вони завчасно поінформовані, що разом із вами служитиме офіційний представник Російської православної церкви? Чи неможливо було звершити щиру молитву за українських воїнів без співслужіння з представником церкви, керівництво якої благословляє тих, хто цих воїнів вбиває?

Використовувати молитву за Україну та біль матерів загиблих Героїв як виправдання співслужіння з офіційним представником російської церкви – не лише маніпулятивно, але й морально неприпустимо. Матері, які втратили своїх синів на війні з росією, не можуть бути інформаційним щитом, за яким ховають незручні рішення церковного керівництва. Їхній біль заслуговує на тишу, пошану і щиру молитву, а не на використання в офіційній заяві, покликаній відвести увагу від головного питання.

Молитва за Україну не скасовує факту співслужіння. Поминання українських воїнів не перетворює офіційного представника московського патріархату на нейтральну особу. Не можна прикрити молитвою за Україну вчинок, який потребує окремого і чесного пояснення.

Співслужіння – це не випадкова присутність у храмі, не приватна розмова і не звичайний прояв гостинності. У православній традиції співслужіння є видимим свідченням церковного спілкування, єдності та взаємного визнання. Саме тому не можна одночасно переконувати українське суспільство у повній незалежності від Російської православної церкви й водночас демонструвати реальне євхаристійне спілкування з її офіційним представником.

В офіційній заяві стверджується, що Божественну літургію ви звершили на запрошення сестер-українок, які проживають в обителі, а також на прохання матерів загиблих українських воїнів. Проте це жодним чином не пояснює участі в богослужінні архімандрита Васіана. Навіть якщо сестри та матері просили вас звершити Літургію, суспільство має право знати, хто запросив до співслужіння начальника Російської духовної місії та хто ухвалив рішення про його участь.

Ваша єпархія звинуватила сайт Російської духовної місії у недобросовісному й маніпулятивному поданні інформації. Але в чому саме полягає ця маніпуляція, у заяві не пояснено. Чи заперечуєте ви, що архімандрит Васіан перебував біля престолу? Чи заперечуєте ви його участь у богослужінні? Чи заперечуєте ви сам факт співслужіння? Якщо інформація Російської духовної місії не відповідає дійсності, то про це необхідно сказати прямо і недвозначно.

Якщо ж співслужіння відбулося, то проблема полягає не в тому, що Російська духовна місія повідомила про нього, а в самому факті такого співслужіння. Не сайт Російської духовної місії поставив вас поруч з архімандритом Васіаном біля святого престолу. Не журналісти привели його на це богослужіння. Не користувачі соціальних мереж ухвалювали рішення про спільну Літургію. Тому не слід звинувачувати інших у маніпуляціях, уникаючи прямої відповіді щодо власного публічного вчинку.

Особливо цинічно звучить заклик вашої єпархії не використовувати молитву та біль родин загиблих українських воїнів для інформаційних спекуляцій. Адже саме в оприлюдненій заяві матері загиблих Героїв стають головним аргументом, яким намагаються пояснити богослужіння за участю офіційного представника Російської православної церкви. Саме їхнім проханням про молитву намагаються прикрити те, про що вони, можливо, навіть не знали і чого ніколи не просили – ваше співслужіння з архімандритом Васіаном.

Не ті, хто поставив запитання про це співслужіння, використовують біль матерів. Цей біль використовують ті, хто замість прямої відповіді намагається сховатися за їхніми сльозами. Не можна перетворювати материнське горе на засіб церковного самовиправдання. Не можна говорити від імені матерів загиблих Героїв, не відповівши, чи знали вони, з ким саме ви збиралися служити і яке церковне представництво мала ця людина.

Владико Пимене! Ваші віряни живуть під звуки повітряних тривог, проводжають своїх рідних на фронт, чекають їх із війни, оплакують загиблих і зустрічають домовини полеглих воїнів навколішки. Серед цих людей є ті, чиї сини, чоловіки й батьки загинули від рук російських окупантів. Є ті, чиї домівки знищені. Є ті, хто втратив здоров’я, рідних і майже все, що мав. Ці люди мають право запитати свого архієрея, як могло статися, що під час кривавої війни він став до одного престолу з офіційним представником церкви, яка духовно виправдовує агресію проти їхньої Батьківщини. Вони мають право отримати відповідь без звинувачень у маніпуляціях, без загальних заяв про патріотизм і без спроб прикритися молитвою за Україну.

Чи знали ви про обставини вислання архімандрита Васіана з Болгарії та оголошення його персоною нон ґрата у Північній Македонії? Чи було вам відомо про заяви болгарських органів безпеки щодо діяльності цих осіб на користь російських геополітичних інтересів? Хто запросив його до участі у богослужінні? Чи було це співслужіння заздалегідь погоджене? Чи усвідомлювали ви, кого саме представляє архімандрит Васіан і яку роль Російська православна церква відіграє у виправданні війни проти України?

Найголовніше запитання залишається без відповіді: як це співслужіння узгоджується із заявами про нібито повну незалежність очолюваної митрополитом Онуфрієм церковної структури від Російської православної церкви? Якщо цей зв’язок справді розірваний, чому він знову виявляється у спільному богослужінні з офіційним представником Московського патріархату? Якщо ви справді не маєте жодної церковної залежності від російського центру, чому не було ухвалено простого й морально очевидного рішення – відмовитися від такого співслужіння?

Ваша єпархія назвала вас патріотом України. Але патріотизм не підтверджується самопроголошенням і не доводиться кількома правильними словами в офіційній заяві. Під час війни патріотизм виявляється передусім у рішеннях, які не залишають місця для подвійного трактування. Він виявляється у здатності провести чітку межу між Україною та церковними структурами держави, яка прагне її знищити.

Якщо ви справді засуджуєте російську агресію, то українське суспільство має право почути від вас таке саме пряме засудження позиції патріарха Кирила і Російської православної церкви, яка благословляє цю війну. Якщо ви справді незалежні від московського патріархату, то скажіть, чи готові надалі відмовлятися від співслужіння з його офіційними представниками. Якщо це співслужіння було помилкою, то знайдіть у собі архіпастирську мужність визнати її та попросити вибачення у тих українців, яким ваш учинок завдав болю.

Цей лист не продиктований особистою неприязню чи бажанням принизити вас. Він продиктований болем за Україну, відповідальністю перед Церквою і народом, а також необхідністю називати речі своїми іменами. Як архієрей Помісної Української Православної Церкви і громадянин держави, яка кров’ю своїх найкращих синів та дочок виборює право на життя, свободу і майбутнє, я не можу мовчати, коли очевидні запитання залишаються без відповіді.

Закликаю вас, владико Пимене, відкрито пояснити українському суспільству всі обставини цього богослужіння та недвозначно засвідчити свою позицію щодо Російської православної церкви, патріарха Кирила і можливості подальшого співслужіння з офіційними представниками московського патріархату. Українське суспільство очікує не чергової заяви з правильними словами, а правди про те, хто ухвалив рішення про співслужіння і чому ви на нього погодилися.

Сьогодні недостатньо лише проголошувати незалежність від Російської православної церкви. Справжня незалежність підтверджується конкретними рішеннями та вчинками – розривом із центрами впливу держави-агресора, припиненням богослужбового спілкування з офіційними представниками московського патріархату та чіткою позицією на боці України і її народу.

Не може бути духовного братерства з тими, хто благословляє вбивство твоїх братів і сестер. Не може бути звичайного співслужіння з представниками структури, яка перетворила церковну кафедру на трибуну воєнної пропаганди. Не може бути мовчазної нейтральності там, де від імені Церкви намагаються виправдати зло.

Молитися за українських воїнів і водночас співслужити з представником церкви, яка благословляє їхніх убивць, – це суперечність, яку неможливо приховати жодною офіційною заявою. Молитва за Україну не може бути ширмою, за якою ховається церковне спілкування з москвою, а сльози матерів загиблих Героїв не можуть ставати виправданням для рішення, якого вони не ухвалювали.

Тому не прикривайтеся молитвою за Україну – дайте чесну відповідь про співслужіння з офіційним представником Російської церкви. Не прикривайтеся українськими черницями – поясніть власне архієрейське рішення. Не прикривайтеся матерями загиблих Героїв – їхні сльози надто святі, щоб перетворювати їх на аргумент для виправдання того, що потребує чесного визнання та моральної оцінки.

Перед Богом кожен відповідає не лише за сказані слова, але й за своє мовчання, не лише за особисті наміри, але й за наслідки власних рішень, не лише за те, що він проповідує з амвона, але й за те, з ким стає перед святим престолом. Ваше співслужіння з архімандритом Васіаном уже стало публічним свідченням. Тепер українське суспільство чекає від вас не мовчання, не звинувачень і не маніпуляцій, а чесної відповіді.

Вірю, що у вас вистачить мужності почути біль українського народу, не ховатися за формальними поясненнями і відкрито сказати правду. Нехай Господь дарує всім нам мудрість відрізняти правду від облуди, мужність протистояти злу та відповідальність служити не інтересам тих, хто благословляє війну, а Христовій істині й народові, серед якого Господь покликав нас до архіпастирського служіння.

+Іларіон

митрополит Рівненський і Острозький