joomla

Увесь богослужбовий цикл Великого посту являє собою дивну мозаїку покаянних молитов. Вони достатньо древні й давно вкорінені в богослужбовій практиці. Однак серед них є богослужіння досить пізнього походження, яке не знайшло свого відображення у церковному Уставі. Називається воно Пасією. Латинська назва богослужіння passio відповідає українському «страждання» і церковнослов’янському «страсть».

Перші богослужіння з подібною назвою з’явилися в католицьких храмах приблизно із XVI–XVII ст. Пізніше це нововведення підхопили й протестанти. Ідея Пасії полягала в молитовному співпереживанні із Христом останніх днів Його земного життя і, особливо, хресної смерті.

Західна традиція Пасії містила певні театральні елементи: кілька священиків (одягнені іноді у відповідні костюми) за ролями читали уривки зі страсного євангельського циклу. Читання перемежовувалися музикою і співом. Деякі західні композитори писали спеціальну музику для Пасій (яскравим їх представником назавжди залишився Йоганн Себастьян Бах, який зобразив таким чином «Страсті (Passion) за Матфеєм» і «Страсті за Іоанном»).

В Україні, тодішній Малій Русі, виразником ідеї православної версії Пасії виступив київський святитель митрополит Петро Могила (1596–1647). Чин такого богослужіння був спочатку досить простим: читання євангельських уривків, що оповідають про останні дні земного життя Спасителя, чергувалося з піснеспівами богослужіння Страсної П’ятниці. Пізніше було включено акафіст Страстям Господнім. Акафіст, що мав греко-католицьке походження, було перероблено й відредаговано іншим українським святителем — херсонським архієпископом Інокентієм (Борисовим).

Таким чином, Пасія, первісно урочисте західне богослужіння, набуло в нас строгої форми згідно з духом православної традиції. Ця служба завжди знаходила живий молитовний відгук у серцях вірян.

Тривалий час вона звершувалася тільки в західних регіонах України. З кінця ХIX ст. інтерес до неї почав зростати і за її межами — вона зазвучала в Центральній Росії. Нову страсну службу дуже вподобали наші духівництво й парафіяни. Попри те що вона не передбачена Уставом до обов’язкового виконання, на сьогодні ця служба звершується у нас практично повсюди.

Служба Пасії вказує на образ Христових страждань і смерті, спонукаючи молільників звертати свої мисленні погляди на свій внутрішний стан, роздумувати про слідування за Господом, смиренно переносити образи та молитися за ворогів, готуючись тим самим до зустрічі Свята перемоги Любові над злом і смертю — Христової Пасхи.

протоієрей Віталій Ейсмонт