joomla
Господь Бог, даючи десять Заповідей, тільки три перші призначив на свою славу, а сім інших — для добра людей. З тих, які стосуються людей, на першому місці Він поставив четверту Заповідь. А це тому, що родина є основою народу, Церкви, держави.

В родині, з волі Божої, приходять на світ діти. Родина їх годує, виховує, приготовляє до життя, дбає про їхнє майбутнє. Родина, хоч і найменша, але найважливіша клітина суспільного життя. Яка родина — така громада, такий народ, такий увесь світ. Коротко кажучи, родина — це фундамент усякої суспільності. Четверта Божа заповідь говорить про наступну умову, за котрої можливе пожинання плодів щастя в житті, здоров’я та довголіття:  «Шануй батька твого і матір твою, і благо тобі буде, і  довго будеш жити на землі» (Вих. 20. 12), а:  «Хто лихословить батька або матір, нехай смертю  помре» (Мф. 15. 4).

Сам Бог поручив нас нашим батькам, тому вони для нас заступники перед Богом. В їхні руки вклав Творець наше життя і виховання. Вони на землі заступають нам Бога, бо Він провадить людей. Св. Письмо Старого Завіту про пошану батьків каже так: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Сир. 3. 3-4 ; 7. 27-28).

Діти зобов'язані шанувати батьків не тільки тому, що вони для них заступники перед Творцем, але й тому, що така воля Всевишнього. Діти завжди повинні розуміти те, що шанування батьків — це не порада, не заохочення, але заповідь — закон, даний Богом. Хто не шанує своїх батьків, той противиться волі Господній, ображає Бога і грішить, бо переступає Його заповідь.

Нашим батькам належить від нас велика пошана ще й тому, що вони, після Господа, наші найбільші добродії. З природи ми вдячні людям за кожне добродійство. А найбільше ми завдячуємо нашим батькам. Вони дали нам земне життяВони від колиски нами опікуються з великою жертвою, любов'ю і посвятою.

Яким чином відбувається шануваня батьків згідно православного віровчення?

Наша пошана до батьків проявляється трьома способами: зовнішньою почестю, любов'ю і послухом. Діти завжди повинні ставитися до своїх батьків з великою пошаною, зовнішньою почестю, привітно їх зустрічати, чемно запитувати чи відповідати, ніколи їх не ображати чи зневажати словом або ділом, в потребі їм радо помогти і послужити. Нашим батькам належиться пошана без огляду на їхнє походження, соціальний стан чи освіту. Ніколи не можна батькам виявляти свою зверхність над ними або соромитися їх.

Споглядаючи на Ісуса Христа, бачимо, як Він шанував свою Матір. На її прохання Він робить чудо в Кані Галилейській, хоча час Його ще не настав (Ін .2. 4-8). При своїй смерті на хресті поручає свою Матір опіці свого учня Іоана (приклад піклування про родителів).

Про Йосифа в Єгипті читаємо у Св. Писанні Старого Завіту, що він, будучи піднесений до найвищої гідності після фараона, не цурався свого батька, звичайного пастуха, але з великою пошаною представив його фараонові. За дорученням фараона він поселив його і своїх братів на найкращій землі в Єгипті.

Діти зобов'язані завжди любити своїх батьків, не тільки на словах, але на ділі, в щоденному житті, потребі, слабкості та старості, а також завжди за них молитися.

Діти зобов'язані не лише шанувати й любити своїх батьків, але їх у всьому слухатися, доки перебувають під їхньою опікою. Св. ап. Павло навчає: «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо» (Еф. 6. 1).

З усіх Божих заповідей четверта - єдина, що за дотримання якої Бог вже тут на землі обіцяє  нагороду - особливе благословення і довге життя, а за нехтування нею справедливо карає.

Дві речі на землі є особливо бажані та дорогі для кожної людини: Боже благословення і довге життя. Хто не хотів би, щоб йому було добре, щоб його Бог благословив, щоб був щасливий та довго жив? І все те Господь Бог пов'язав із додержанням 4-ї Заповіді. Тому св. апостол Павло навчає дітей словами: «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6. 2-3).

Хто шанує своїх батьків, той є угодний Богові та виконує Його волю. Тож, очевидно, на тому спочиватиме Господнє благословення. «Хто шанує батька, — сказано у  Св. Писанні Старого Завіту, — той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. Благословення батьків будує доми дітям» (Сир. 3. 5-14).

Людський досвід життя свідчить, що виховані діти звичайно мають щасливе подружжя, добрих дітей та живуть у достатку. Бог карає злих дітей, та благословляє добрих дітей. Так, Він карає злих дітей за брак пошани, послуху й любові до своїх батьків. У Св. Писанні Старого Завіту читаємо, що Хам насміхався зі свого батька Ноя, коли він, не знаючи сили вина, впився і лежав нагий у наметі. Інші діти накрили батька. За таку непошану Ной прокляв Хама і його нащадків. Закон Мойсея у своїх приписах піддавав суворому осуду дітей, які своїх батьків не шанували, зневажали, кривдили, проклинали або навіть на них свою руку підносили. Тому Св. Писання за провини проти батьків накладає на злих дітей різні кари, навіть кару смерті. «Проклятий, хто зневажає свого батька й свою матір» (Повт. 27. 16). «Хто проклинатиме свого батька або матір, того покарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, покарати його смертю» (Вих. 21, 15-17). «Око, що глузує з батька й що матері не кориться, — те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: «Це не гріх», — той товариш розбійника. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька таматір, того свічка погасне у глухій пітьмі» (Прип. 19. 26; 20. 20; 28. 24; 30. 17).

Бог також карає неслухняних і бунтівливих дітей, про що нам сповіщається в Священному Писанні. Авесалом робить бунт проти свого батька царя Давида, бо хоче зайняти його престіл. Однак, бунт йому не вдався і за нього він заплатив власним життям. Про його трагічну смерть Божественне Об’явлення говорить так: «Був Авесалом верхи на мулі, а мул увійшов під густі гілляки великого дуба: голова його зачепилася за дуба, й він повис між небом і землею, а мул, що був під ним, пішов собі далі... І взяв Йоав — полководець царя Давида — до руки три стріли й всадив їх у серце Авесалому, що ще живий висів на дубі. Десятеро Йоавових зброєносців обступили і били Авесалома, доки не забили... Взяли вони Авесалома й кинули його до великої ями в лісі та насипали над ним велику купу каміння» (2 Сам. 18. 9-17).

Подібна доля спіткала обох синів священика Іллі. Вони були лінивими, погано поводилися, поіршували людей і ніяк не хотіли слухати частих напоумлень свого батька. Зате Бог видав їх на смерть, бо на Ізраїль напали філістимляни й у боротьбі загинули обидва сини Іллі (1 Сам. 2-4 глави).

Скільки дітей сьогодні по всьому світі бунтуються проти своїх батьків, проти дисципліни в родині та школі, проти авторитету Церкви й держави. Щораз більше весь світ охоплює загрозлива, сумна і трагічна проблема — проблема злочинності дітей та молоді. Ця проблема зганяє сон з очей батькам, над нею ломлять собі голови провідники громад, держав і Церкви. Наслідки тієї злочинності зазнає на собі майже кожна людина, родина, громада, народ.

Марк Твен, відомий американський письменник-гуморист, подає нам яскравий опис того, як у молодого хлопця з роками міняється думка про свого батька. «Десятилітній хлопець думає, — каже він, — що його батько дуже багато знає. Маючи 15 років він упевнений, що вже так багато знає, як і його батько. 20-літнім юнаком переконаний, що вдвоє більше знає від свого батька. Досягнувши 30-ти років інколи приходить йому думка, що в дечому міг би порадитися зі своїм батьком. У сорок років він усвідомлює собі, що його батько таки дещо більше знає від нього. Коли ж йому мине 50 років, то він знову починає радитися зі своїм батьком. А після 60-ти років, коли його батька вже немає в живих, тоді він думає, що його батько був найрозумнішим чоловіком на світі».

На останок хотілося б привести приклад повчання святителя Тихона Задонського, котрий і підсумує вищевикладене: «Завжди віддавай належне тим, хто народив тебе, і тобі за це буде велике благо. Пам’ятай, що батьки — це найбільші твої благодійники. Пригадай усі їхні скорботи, труднощі, переживання, які перенесли вони, виховуючи тебе. І, пам’я¬таючи  про це, завжди достойно їх за це дякуй. Не ображай їм, слухайся їх в усьому. Але ця слухняність повинна бути розумною. Слухняність повинна відповідати слову Божому і не суперечити волі Божій. Нічого без поради і благословення батьків не роби і не починай. Якщо батьки тебе карають, і це покарання ти вважаєш справедливим, бо ти дійсно винуватий, то з покірністю перенеси його. Тому що батьки карають тебе з благою ціллю, щоб тебе виправити, щоб ти був кращим. Якщо ти вважаєш, що це покарання несправедливе, ти не винен, то скажи їм про це, тому що ти їхнє чадо. Не залишай своїх батьків у нужді, допомагай їм, особливо в їхній старості. Якщо зауважиш які-небудь немочі, слабкості своїх батьків, то бійся засуджувати їх, тим більше розголошувати про це іншим. Не наслідуй Хама — сина Ноєвого, який, побачивши наготу батька свого, оповістив про те братів. А якщо в чомусь ти образиш своїх батьків, то неодмінно швидше проси в них прощення. Слово Боже нам велить просити прощення в кожного ближнього, ображеного нами, тим більше — у своїх батьків, яких ми повинні любити і поважати над усіх інших».

Прот.Сергій Лучанін,

кандидат богословських наук,

член національної спілки журналістів  України,

викладач Рівненської Духовної Семінарії,

настоятель парафії в Новому Дворі.