joomla

14 лютого мільйони людей у всьому світі святкують «День закоханих» або ж «День святого Валентина». Проте багато з них не знають справжньої історії походження цього свята, яке прийшло до нас ще із язичницьких часів.

За легендою святий Валентин був священиком у Римі за часів імператора Клавдія ІІ Готського (III ст. від Р. Х.). Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, після чого навернув у християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що і сталось 14 лютого. Але Православному календарі цього дня згадуються лише святі Трифон, Перпетуя, Сатир, Ревокат, Сатурніл, Секунд, Феліцитата, Петро та Вендиміан.

Правдивим в цій історії є лише час життя, пресвітерський сан святого Валентина і те, що він постраждав за правління імператора Клавдія ІІ. Православною Церквою пам’ять його відзначається 19 липня (за новим стилем) разом з іншими мучениками, які постраждалими в той час в Римі. Про життя святого пресвітера Валентина, крім його мученицької кончини, майже нічого не відомо. Щодо звершення ним Таїнства шлюбу, то однозначно вінчати він не міг, оскільки під час його життя Церквою ще не було сформовано Таїнство Шлюбу, а шлюб укладався лиш через спільне Причастя та оголошення перед громадою свого наміру. А як окремий чин, вінчання стало відбуватися дещо пізніше.

Тому виникає питання: що ж насправді святкують мільйони людей в цей день?

За часів Римської імперії 14 лютого відбувалось святкування на честь богині кохання Юнони, яке називається Луперкалії («Lupercalia» від лат. Lupo – вовчиця, а також у значенні – блудниця, розпусниця). Святкування починалось у підніжжя Палатінського пагорба, де, за легендою, вовчиця вигодувала засновників Риму – Ромула і Рема. Тут відбувалося жертвоприношення. Два оголених юнаки вбивали козу, після чого з її шкіри нарізалися тоненькі ремінці, які називалися «Фебруа» (звідси і латинська назва цього зимового місяця – «фебруара»). Потім ці самі юнаки оголеними бігали по місту і били дівчат та жінок смужками із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та бажаними, а в майбутньому подарують їм легкі роди та багато дітей. Святкування ж закінчувалось загальною розпустою.

Тому перш ніж святкувати це «свято» подумайте чи воно угодне Богу.

Підготував священик Юрій Дещинський